Анджей Сапковский - Вежа блазнів

Рейневан швидко, вже в останню мить, нахилився до кінської шиї — й завдяки цьому вмістився під дерев'яною вивіскою з намальованою поросячою головою. Дітер Гакст, який уже наступав йому на п'яти, нахилитися не встиг. Дошка з парсункою радісно усміхненої свинки бебехнула його по голові так, що аж луна покотилася. Дітер вилетів із сідла і впав на купу відходів, переполохавши котів. Рейневан озирнувся. За ним гнався уже тільки Ніклас.

На повному галопі він вилетів із завулка різників на майданчик, де працювали кожум'яки. А коли просто перед носом у нього раптом виріс обвішаний мокрими шкурами стелаж, Рейневан підняв коня дибки і примусив його скочити. Кінь скочив. А Рейневан втримався у сідлі. Знову чудом.

Та Ніклас не мав такого щастя. Його кінь перед самісіньким стелажем врився у землю копитами — а тоді протаранив його, ковзаючись по болоті, шматках м'яса та жирних обрізках. Наймолодший Стерча беркицьнувся через кінську голову. І зробив це дуже і дуже невдало. Пахом і животом — на залишеного кожум'яками мездрувального ножа.

Спочатку Ніклас узагалі не зрозумів, що сталося. Він підхопився з землі, підбіг до коня і схопив його за віжки. І тільки коли кінь захрипів і позадкував, коліна під ним підломилися. Далі не дуже усвідомлюючи, що діється, наймолодший Стерча поїхав по болоті слідом за конем, що задкував і фиркав. Врешті—решт відпустив віжки і спробував звестись на ноги. Збагнув, що щось негаразд, глянув на свій живіт. І закричав.

Він стояв навколішки посеред калюжі крові, яка швидко збільшувалася.

Під'їхав Дітер Гакст, зупинив коня, зіскочив із сідла. Те саме за якусь мить зробили і Вольфгер та Віттіх Стерчі.

Ніклас важко сів. Знову глянув на свій живіт. Крикнув, а тоді розплакався. Його очі почали братися паволокою. Кров, що цебеніла з нього, змішувалася з кров'ю зарізаних тут уранці биків і кнурів.

— Нікла — а–а — асе!

Ніклас Стерча закашлявся, захлиснувся. І вмер.

— Ти вже труп, Рейневане Беляу, — проревів у бік брами блідий від люті Вольфгер Стерча. — Я зловлю тебе і вб'ю, знищу, зі світу зведу разом із усім твоїм гадючим кодлом! Із усім твоїм гадючим кодлом, чуєш?!

Рейневан не чув. Під цокіт підків по дошках мосту він саме в цю мить виїжджав з Олесниці й повертав на південь, на вроцлавський тракт.

— Сідайте, сідайте, панове, до столу — запросив членів магістрату Бартоломій Захс, бургомістр Олесниці. — Що маю казати подавати? З вин, щиро кажучи, у мене немає нічого, що могло би вам припасти до смаку. Але от пиво, ого, нині мені просто зі Свидниці привезли — вистояне, першого вару, з глибокої холодної пивнички.

— Коли так, то пива, пане Бартоломію, — потер руки Ян Гофріхтер, один із найбагатших купців міста. — Наше то питво — пиво, а вином нехай шляхта й різні собі панки нутрощі квасять… Перепрошую, ваша велебносте…

— Нічого, нічого, — посміхнувся велебний Якуб фон Галль, пробощ від Святого Йоанна Євангеліста. — Я вже не шляхтич, я — плебан. А плебан, як і з самої назви видко, завсігди з народом, а відтак і мені пивом гидувати не випадає. А випити можу, бо вечірню вже відправлено.

Вони сіли до столу у великій, низькій, свіжопобіленій залі ратуші, звичному місці засідань магістрату. Бургомістр — на своєму звичному стільці, спиною до каміна, велебний Галль — збоку, обличчям до вікна. Навпроти сів Гофріхтер, поруч із ним — Лукас Фрідман, популярний і заможний золотар, який у своєму модно ватованому каптані й оксамитному капелюсі на гарно укладеному волоссі виглядав достоту як шляхтич. Бургомістр прокашлявся і, не чекаючи прислуги з пивом, почав.

— І що ж ми маємо? — промовив, сплітаючи пальці на округлому череві. — Що ж це зволили нам улаштувати у нашому городі шляхетні панове лицарі? Бійка в августинців. Кінні, теє—то, гонитви вулицями міста. Буча на ринку, кілька побитих, у тому числі одна дитина серйозно. Понищене майно, перепсутий товар. Значні втрати, теє—то, матеріальні. Майже до самісінької вечері до мене сюди пропихалися merkatores et institores [39] Купці та дрібні торговці (лат.). , вимагаючи відшкодування збитків. Воістину, мені треба було б відсилати їх із претензіями до панів Стерчів, у Берутів, Ледну і Стерцендорф.