Анджей Сапковский: Вежа блазнів

Року одначе 1423, в день Зелених Свят, помер у замку Пеніскола недалечко Валенсії П'єтро де Луна, авіньйонський папа, клятий схизматик, який аж до самої смерті, усупереч ухвалам двох соборів, титулував себе Бенедиктом XIII.

З — посеред інших, які в ті роки повмирали та про яких я пам'ятаю, помер Ернест Залізний Габсбург, герцог Штирії, Каринтії, Країни, Істрії і Трієсту. Помер Ян Раціборський, принц крові п'ястівської і перемишлідівської водночас. Помер іще замолоду Вацлав, dux Lubiniensis [10] Любінський герцог (лат.). , помер князь Генрик, спільно з братом Яном пан на Зембицях. Умер на чужині Генрик dictus [11] Званий (лат.). Румпольд, князь Глогова й ландвійт Верхньої Лужиці. Помер Миколай Тромба, архієпископ гнєзненський, муж поштивий і велемудрий. Помер у Мальборку Міхель Кюхмайстер, великий магістр ордену Пресвятої Діви Марії. Помер також Якуб Пенчак, прозваний Рибою, мірошник з — під Битома. Ге, як же не визнати, що троха менш славний і знаний, ніж тут уже згадані, одначе з тою над ними перевагою, що я знав його особисто й навіть пив із ним. А з отими раніше згаданими — якось не довелося.

Важливі події і в культурі тоді відбувалися. Проповідував натхненний Бернардин із Сієни, проповідували Ян Кантій та Іван Капістран, повчали Ян Герсон і Павел Влодковіц, писали по — вченому Кристина Пізанська і Томас Амеркен з Кемпі. Писав свою хроніку вельми красну Лаврентій із Бржезової. Малював ікони Андрій Рубльов, малював Томазо Масаччо, малював Робер Кампен, Ян ван Ейк, маляр короля Йоганна Баварського, творив для собору святого Баво в Генті вівтар «Поклоніння Агнця», поліптих вельми ошатний, який прикрашає нині каплицю Йодокуса Вейда. У Флоренції майстер Піппо Брунеллескі закінчив зводити пречудовий купол над чотирма нефами церкви Діви Марії Уквітчаної. Та й ми на Шльонську не гірші — у нас пан Петро з Франкенштейна закінчив у місті Ниса спорудження вельми показного костелу святого Якова. Це звідси, з Міліча, зовсім недалечко, і той, хто не був і не бачив, має нагоду побувати й побачити.

У тому ж таки 1422 році, якраз на запусти, в граді Ліда, з великою пишнотою обставив своє весілля старий литвин, король польський Ягайло — узяв за жону Соньку Гольшанську, дівицю квітучу ще й молодесеньку, літ сімнадцяти, то значить більш ніж на півстоліття від нього молодшу. Казали, що більше вона дівочою вродою, аніж звичаями славилася. Ну, тож і клопоту потім із тим була сила — силенна. А Ягайло, мовби й зовсім забувшись, як воно молодою дружинонькою втішатися треба, уже раннього літа пішов на прусське панство, на хрестоносців, значить. Цим самим новому — після Кюхмайстера — великому магістрові ордену, пану Павлові з Руссдорфа, уже скоресенько після прийняття правління довелося із польською зброєю познайомитися — і то познайомитися жорстоко. Як там на Соньчиному ложі велося, довідуватися дарма, але на те, щоби із хрестоносців сім шкір злупити, Ягайло ще був дужий нівроку.

Чимало важливих речей і в Чеському Королівстві діялося тими часами. Велике там було заворушення, велике кровопролиття і війна безпросвітна. Про що, зрештою, говорити мені нема чого… Вибачте, коли ваша на те ласка, убогому, ясновельможні, але страх — людського єства річ, був битий по шиї за необачне слово. Бо на ваших кунтушах, панове, я бачу польські Наленчі та Габданки, а на ваших, вельмидостойні чехи, — когути панів із Доброї Води і стріли рицарів зі Страконіц… А ви, Марсовий муже, ви ж таки Цеттріц, я собі міркую, із зубровою головою у гербі. А ваших, пане рицарю, навскісних шахових полів та грифів я й притулити не второпаю. Не виключено також, що ти, брате з ордену святого Франциска, доносиш Святій Курії [12] Inquisitio haereticaepravitatis, Sanctum Officium (лат.) — інквізиція. , а от що ви, браття від святого Домініка, доносите, то й сумніватися годі. Так що ви й самі бачите, що нема як мені в такому межинародному та неоднорідному товаристві про чеські справи розводитися, не знаючи, хто тут за Альбрехта, а хто за польських короля і королевича. Хто тут за Менгарта із Градця і Олдржиха з Ружомберока, а хто за Гинека Птачека з Піркштайна та Яна Колду із Жампаха. Хто тут управителя Спитка з Мельштина прибічник, а хто прихильник єпископа Олесницького. Я зовсім не прагну, аби мене побили, але й знаю, що таки дістану, бо мені вже кілька разів перепадало. Як воно було, питаєте? А от воно як: коли скажу, що в часи, про які мова йде, мужні чехи — гусити витріпали чимало пилюки з німецьких курток, в пух і прах розгромивши один за одним три папські хрестові походи, то й оком змигнути не встигну, як дістану в чоло від одних. А скажу, що тоді в битвах під Вітковом, Вишеградом, Жатцем і Німецьким Бродом єретики подолали хрестоносців з диявольською поміччю, то другі мене запосядуться провчити. Отож мовчати мені миліше, а як уже мав би що — небудь оповідати, то з безсторонністю доповідача — відзвітувати, як — то кажуть, sine ira et studio [13] Без гніву та безпристрасно (лат.). , коротко, холодно, по — діловому, жодного від себе коментарю не доточуючи.