Філіп Пуллман - Північне сяйво

— А, Ліро, — сказав Ректор. — Я такий радий, що ти прийшла. Казинс, будь ласка, принеси якийсь напій. Пані Ханно, мабуть, ви не знайомі з Лірою… племінницею лорда Ізраеля.

Пані Ханна Рельф, дуже стара сива жінка, деймон якої мав вигляд мармозетки, була головою одного з жіночих коледжів. Ліра потиснула її руку так ввічливо, як могла, а потім її представили іншим гостям, які, як і пані Ханна, були вченими з інших коледжів і не дуже цікавили Ліру. Нарешті Ректор назвав останню гостю.

— Пані Кольтер, — сказав він, — це наша Ліра. Ліро, привітайся з пані Кольтер.

— Добрий вечір, Ліро, — вимовила пані Кольтер. Вона була красива й молода. її блискуче волосся обрамляла щоки, а її деймон був золотистою мавпою.

— Сподіваюся, ти сядеш біля мене за вечерею, — сказала пані Кольтер, звільняючи Лірі місце на дивані. — Я не звикла до розкошів апартаментів Ректора. Тобі доведеться показати мені, який ніж та виделку використовувати.

— Ви жінка-учений? — запитала Ліра. Вона ставилася до жінок-учених, як було заведено в Джордані, з презирством: вони були визначні люди, але бідненькі, їх ніколи не сприймали серйозніше, ніж переодягнених дресированих тварин. Пані Кольтер, з іншого боку, була не схожою на жодну з жінок-учених, яких бачила Ліра, і, звичайно, не мала нічого спільного зі старезними леді — двома іншими гостями. Ліра запитала, чекаючи негативної відповіді, бо насправді пані Кольтер була такою чудовою, що Ліра була зачарована. Вона не могла відірвати від неї очей.

— Взагалі, ні, — відповіла пані Кольтер. — Я член коледжу пані Ханни, але більшість моєї роботи проводиться за межами Оксфорда… Розкажи мені про себе, Ліро. Ти завжди жила в Коледжі Джордана?

За п'ять хвилин Ліра розповіла все про своє напівдикун-ське життя: про улюблений маршрут дахами, про бійку в Клейбедсі, про грака, якого вони впіймали з Роджером, про її намір захопити циганський човен і попливти до Абінгдона й таке інше. Вона навіть (озираючисьта знижуючи голос) розповіла, що вони з Роджером виробляли з черепами у склепі.

— І ці привиди прийшли, правда, вони прийшли до моєї кімнати без голів! Вони не говорили, а лише белькотіли

щось, але я зрозуміла, що їм потрібно. Тому наступного дня я побігла до склепу й поклала їхні монети на місце. Інакше вони б мене вбили.

— Отже, ти не боїшся небезпеки? — схвально спитала пані Кольтер. Цієї миті вони вже сиділи за столом, як і сподівалася пані Кольтер, поряд. Ліра повністю ігнорувала бібліотекаря, який сидів з другого боку, і всю вечерю розмовляла з пані Кольтер.

Коли жінки усамітнилися на каву, пані Ханна спитала:

— Скажи мені, Ліро, вони збираються посилати тебе вчитися?

Ліра здивувалася.

— Ахтойого…Янезнаю, — була її відповідь. — Мабуть, ні, — додала вона для безпеки. — Я б не хотіла завдавати їм клопоту, — лицемірно продовжувала вона, — або витрат. Мабуть, краще, якщо я буду просто жити в Джордані та здобувати освіту у вчених, коли в них є вільний час. А якщо вони зараз тут — він у них є.

— А твій дядько, лорд Ізраель, має якісь плани щодо тебе? — спитала леді, яка була вченим в іншому жіночому коледжі.

— Так, — відповіла Ліра, — сподіваюся, так. Але це не школа. Він візьме мене на північ, коли приїде наступного разу.

— Я пам'ятаю, він розповідав мені, — вступила пані Кольтер.

Ліра блимнула очима. Дві жінки-вчені повільно випросталися, хоч їхні деймони, слухняні та апатичні, лише кліпнули очима один на одного.

— Я зустріла його в Королівському Арктичному Інституті, — продовжувала пані Кольтер. — Насправді, я сьогодні тут почасти завдяки цій зустрічі.

— Ви теж дослідник? — здивувалася Ліра.

— Певною мірою. Я була на півночі декілька разів. Минулого року я провела три місяці в Гренландії, досліджуючи Аврору.

Це було те, що треба, — ніхто й ніщо більше не існувало для Ліри.

Вона з благоговінням дивилася на пані Кольтер і захоплено й мовчазно слухала її розповіді про будівництво іглу, полювання на тюленів, переговори з лапландськими знахарями. Дві інші жінки-вчені не мали нічого цікавого, щоб розповісти, тому сиділи мовчки, доки не увійшли чоловіки.

Пізніше, коли гості вже пішли, Ректор сказав:

— Залишся, Ліро. Я хочу поговорити з тобою. Іди до мого кабінету, сядь там і чекай на мене.

Здивована, втомлена та схвильована Ліра зробила, як їй сказали. Слуга Казинс провів її і навмисно залишив двері відчиненими, аби бачити, що вона робить, з холу, де він допомагав людям одягатися. Ліра поглядом шукала пані Кольтер, але не бачила її, а потім до кабінету увійшов Ректор і зачинив двері.