— Ми могли вас убити, — вела далі Сандра. — Мені вдавалося насилати на тебе, Інно, міцний сон, а тобі, Владиславе, навіювати… відомі вам речі. Але здолати ваш могутній чаклунський дар, підкорити його, було понад нашу з Сідхом силу. Спершу його слід було гранично послабити, виснажити. От для чого Сідх і задумав улаштувати новий Прорив.
— Авжеж, — сказав я, відчуваючи нездоланне бажання закутатись у щось тепле; мені зненацька стало зимно. — Наше щастя, що після Прориву на Аґрісі поблизу не виявилося Женесового колеґи. Він би миттю нас обробив.
— Вам справді пощастило, — підтвердила Сандра. — З усіх чорних чаклунів належної кваліфікації саме Сідх міг найшвидше потрапити на Аґріс. Він прибув з якогось іншого архіпелаґу Інфернальним Тунелем, що має вихід у таємному лігві Женеса, десь неподалік Брохвіну… До речі, тут вам навіть двічі пощастило. Сідх між іншим обмовився, що Наглядач Інфернального Тунелю з протилежного боку був якраз відсутній, бо виконував інше доручення. Якби не це, то замість Сідха надіслали б того наглядача — відразу ж після Прориву. А так, коли ми з’явилися в Шато-Бокері, ви вже більш-менш оклигали й зміцніли, і Сідх зрозумів, що не зможе підкорити ваш дар. Тому він запропонував новий план.
— Я бачу в ньому одне слабке місце, — зауважила Інна. — На цій Грані немає людей, яких треба захищати. Ніщо не заважало нам за перших ознак Прориву втекти звідси по Колодязю.
— Ви б не змогли. Прорив мав розпочатися на іншому континенті, ви б не відразу відчули його. А потім стало б уже пізно — коли глобальний Прорив набирає силу, всі інфернальні канали на Грані розширюються і намертво блокують доступ до Колодязя. А для зайвої певності я мала наказ убити Леопольда — без його допомоги ви ще не вмієте відкривати „колодязь“. Тож вам волею-неволею довелося б зупиняти Прорив, бо інакше всю цю Грань, разом з вами та вашими супутниками, поглинув би Нижній Світ. Гадаю, саме тому Сідх вчинив цей самовбивчий напад на мене. Якби я загинула, не розповівши вам правди, ви б ще зберігали надію на прибуття допомоги і залишалися тут щонайменше до післязавтра.
— Що правда, то правда, — кивнула Інна. — Хоча мені важко зрозуміти мотиви, якими керувався Сідх, коли напав на тебе. Так чи інакше, він не мав жодних шансів вижити. Невже він так просто пішов на смерть?
— Не думаю, що так просто. Але чорні чаклуни не сперечаються зі своїми господарем. Вони, дарма що називаються слугами Нижнього Світу, насправді такі ж раби, як і одержимі. А для Сідхового повелителя ви надзвичайно цінна здобич. Нижній Світ давно не мав слуг-людей з таким могутнім даром. Існує чимало леґенд про вищих маґів, що стали лихими чаклунами, але точно відомо лише про п’ятьох таких — чотирьох чоловіків і одну жінку. Кажуть, що після смерті всі вони також стали господарями — Князями Нижнього Світу.
На хвилю запала мовчанка. Штепан розкурив свою люльку і трохи відсунувся, щоб легкий вітерець не відносив тютюновий дим прямо на дівчат. Я щиро шкодував, що в цій колотнечі забув прихопити нову сигару — зараз вона б мені дуже знадобилася. Сандра так завзято крутила ґудзика на халаті, що той от-от мав відірватися. Інна повільно обводила поглядом чагарі довкола нас.
— Ну, що ж, — нарешті мовила вона. — Тепер, Сандро, повернімося до нашої подорожі. І зосередимо увагу на ночівлях. Ти більше нічого не хочеш розповісти?
Дівчина збентежено потупилась і густо почервоніла.
— Повір, Інно, я… я б ніколи не пішла на таке свинство з власної волі. Але не могла опиратися наказові .
— Наказові ?! — не втримавшись, вигукнув я. — То ти робила це за наказом?!
„Вгамуйся, Владе!“ — подумки осмикнула мене Інна; відчувалося, що вона сердита. — „У твоєму голосі я чую аж надто щире обурення. І навіть розчарування…“
Сандра підвела голову й сумно подивилася на мене.
— Так, Владиславе, я робила це за наказом. Згодом Сідхів план було доповнено ще одним пунктом.
— Цим самим?
— Цим самим. Мені наказали звабити тебе.
Я насилу стримав гірке зітхання, що ладне було вирватися з моїх грудей. Інна мала всі підстави сердитись на мене. Я справді був розчарований почутим, мені було досадно і прикро до сліз. Сандрине зізнання, що вона кохалася зі мною лише за наказом і всупереч власній волі, дуже боляче вразило моє самолюбство… Але ж це ще не все! Виходило, що в очах дівчини я був ґвалтівником. Хай і мимовільним ґвалтівником, а проте… Боже ж мій! Та їй, мабуть, гидко згадувати про ті хвилини, що їх ми провели разом. Певно, в глибині душі вона ненавидить мене за все, що я зробив з нею…
Читать дальше