Олег Авраменко - Всі Грані Світу

— Атож, пані, — погодився Штепан. — Я вже думав про це.

— Що ми їм скажемо? — запитав я.

— Правду, — без найменших вагань відповіла Інна. — Що Сандра була одержима, а Сідх, найпевніше, ворог. Вони мають бути напоготові — боюся, з викриттям Сандри ігри Нижнього Світу в хованки з нами закінчилися…

Інна зі Штепаном пішли до табору, а я видобув з кишені загорнений у серветку недопалок сигари й закурив. Оскільки дружина доручила мені пильнувати Сандру, я намагався не зводити з неї очей — а це було нелегко. Я дивився на непритомну дівчину і більше не бачив у ній сестру. Я втратив право так її називати, бо сестру просто люблять, а не любляться з нею. А ще я позбувся права називати Інну своєю єдиною жінкою, і ця думка гнітила мене понад усе. Я завжди пишався тим, що, крім Інни, більше нікого не мав, я не соромився того, що до двадцяти чотирьох років залишався незайманим, і був щасливий, що зберіг свою невинність для Інни, як вона свою — для мене. Я хотів прожити з цією чистотою все життя, але протримався менше року. Я зрадив Інну, зрадив наше кохання, а найстрашніше — я зрадив самого себе!

Мої спроби перекласти всю відповідальність на Сандру зазнали фіаско. Я чудово розумів, що якби в глибині душі не хотів її як жінку, то, навіть вважаючи її Інною, під тим чи іншим приводом відмовлявся б від любощів з нею. Проте я не відмовлявся. І не намагався відмовитись. Щоразу я накидався на неї, сповнений пристрасті, ми палко, несамовито кохалися, і з нею мені було так само добре, як з Інною… Я був далекий від того, щоб зводити все кохання до одного лише сексу, та водночас не поділяв думки святенників, які применшували його значення. Приємність моїх відчуттів, та щемлива насолода, з якою я згадував хвилини нашої близькості, доводили мене до відчаю…

Так минуло хвилин десять, нарешті Сандра поворухнулася й розплющила очі. Її трохи нестямний погляд зустрівся з моїм, і вона кволо всміхнулася. В цій усмішці читалася ціла гамма почуттів — від провини та сорому до радості й невимовного полегшення.

Пальцями лівої руки Сандра торкнулася персня Бодуена. Я враз напружився…

— Не бійся, — тихо мовила вона. — Я лише хотіла переконатися, що він на місці. Знімати його не збираюся, не дурна… А де поділася Інна?

— Пішла до табору, щоб одягтися, — відповів я, а подумки зв’язався з дружиною і повідомив їй, що Сандра вже отямилася.

„От і добре,“ — відповіла Інна. — „Я скоро буду. Зараз саме пояснюю хлопцям ситуацію, вони дуже схвильовані… А ще й бісів Леопольд заважає. Стрибає тут з войовничим виглядом, запевняє нас, що захистить від усіх ворогів…“

„То, може, ми прийдемо?“

„Ні, не варто. Я ж не просто так залишила вас біля струмка. Спершу загоряни мають заспокоїтися й обдумати все почуте. Штепан тримає своїх людей під контролем, але при Сандриній появі в когось із них можуть не витримати нерви.“

„Твоя правда,“ — погодився я. — „Тоді ми лишаємось тут.“

„Гаразд, чекайте… І ще одне. Поки утримайся від запитань. Я хочу почути всю Сандрину історію — від початку до кінця.“

На цьому я закінчив розмову з Інною і допоміг Сандрі, яка ще почувалася дуже слабою, підвестися й сісти. Вона щільніше запнула халат, прикривши свої оголені груди, чий вигляд викликав у мене цілий каскад спогадів — водночас приємних і болючих.

— Інна зараз буде, — сказав я їй. — Вона просила поки ні про що тебе не розпитувати, але про одне я таки запитаю. Про це я не зможу запитати в Інниній присутності. Звідки ти знаєш, що вона є прийомною дочкою?

Сандра повільно кивнула:

— Отже, ти зрозумів мої натяки… Але нічого не запідозрив, нічого не зробив.

— А що я міг запідозрити? Я просто вирішив, що ви з Сідхом знаєте про нас більше, ніж показуєте. Мені навіть на думку не спадало… Та облишмо це. Ти не відповіла на моє питання. Звідки тобі відомо про Інну?

— Від Сідха. Один його друг… спільник з Основи зібрав про вас деяку інформацію. Після вашого зникнення Іннині батьки перестали приховувати її походження, бо сподівалися, що це допоможе в пошуках. Вони розповіли, що дев’ятнадцять з половиною років тому в них народилася донька, яка через кілька годин померла. А за тиждень по тому до них звернувся незнайомий чоловік і запропонував удочерити цілком здорову новонароджену дівчинку, від якої буцімто відмовилася матір-одиначка. Попервах вони вагалися, бо незнайомець явно діяв на межі закону, та зрештою погодилися. Перед цим у Інниної матері вже було два викидня, і вони боялися, що, відхиливши пропозицію, втратять свій єдиний шанс завести дитину. Наскільки я знаю, ти в курсі цієї історії.