Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Гм… А й справді, — промовив Марк. — Але що могло налякати нежить у кабінеті чорного чаклуна? — Його погляд упав на скриню в глухому кутку кімнати. — Може, тут?…

Він квапливо підійшов до скрині і з прикрістю переконався, що так просто її не відкрити. Масивний замкнений замок висів на двох міцних вушках, що були частиною залізної обшивки кришки та стінок.

— Тут потрібен лом, — сказала Беатриса. — Або сокира. Ще можна спробувати мечем…

— Тільки не мечем, — категорично оголосив Марк. — Його побережемо для зомбі. Поки це наша єдина зброя, а що в тій скрині, ми не знаємо.

Він гарячково оглянув кімнату в пошуках якого-небудь інструменту, що допоміг би зламати замок. Проте нічого придатного для таких цілей у кімнаті не було.

Між тим виття на сходах стихло, і знову почулися важкі кроки. Не гаючи ні секунди, Марк прожогом підбіг до дверей, захряснув їх і замкнув на важкий залізний засув.

— Нехай попрацють, виламуючи двері, — пояснив він свій вчинок Беатрисі. — Хоч вони й нежить, але істоти з плоті. Може, бодай трохи втомляться, а як пощастить — котресь із них скалічиться.

С цими словами Марк підступив до відчиненої шафи й замислено задивився на шеренги різної форми пляшок з рідинами та порошками. Більшість надписів на них були для нього та Беатриси справжнісінькою китайською грамотою — вони лише минулого року, з другого триместру, почали вивчати алхімію і ще дуже мало знали.

— Щось шукаєш? — запитала сестра.

— Кислоту. Замок зламати немає чим, але його дугу можна пропалити кислотою.

— Це небезпечно. Чого доброго, ще отруїмося випарами.

Марк знизав плечима.

— А ти маєш кращу ідею?

Тим часом зомбі вже дісталися до тверей і почали тягти за кільце. Марк завмер і судомно стиснув держалко меча, зі страхом очікуючи, що двері от-от піддадуться… Але ні — і завіси, і засув було зроблено на славу, а міцний, добре оброблений дуб міг витримати й не таке навантаження. По той бік зомбі продовжували осатаніло смикати за кільце, а двері лише трохи здригалися.

Марк знову зосередив увагу на вмісті шафи і врешті знайшов те, що шукав.

— Азотна кислота є, — сказав він обережно взявши закорковану пляшку з написом „HNO 3“, наполовину заповнену густою безбарвною рідиною. — Тепер ще б соляну, і зможему приготувати „царську воду“. Беа, ти не пам’ятаєш, у якій пропорції їх треба змішувати?

— Здається, один до трьох, — невпевнено відповіла сестра. — Але стривай, Марку, не поспішай з кислотами. Думаю, є інш…

Цієї миті за дверима пронизливо заскреготів метал, а відтак почувся глугий звук від падіння тіл. Від переляку Марк мало не впустив пляшку.

Двері, як і перше, стояли на місці. Засув — а саме за нього злякався Марк, зачувши скреготіння, — нітрохи не постраждав. Зате смикання з коридору припинилося.

— Вони вирвали кільце, — першою второпала Беатриса. — Тепер їм буде важче… Прошу, Марку, постав кислоту на місце. Спершу спробуймо відімкнути скриню традиційним способом. Навіть якщо в ній МакҐреґор зберігав цінні речі, це ще не означає, що він носив ключа від неї з собою. Зрештою, двері кабінету мають свій замок, а тому…

— От чорт! — вголос вилаявся Марк, повернув повернув пляшку з кислотою до шафи і, не гаючи ні секунди, заходився висувати численні шухляди стола.

А зомбі поновили спроби вдертися до кабінету. Тепер вони стали гупати в двері чимось важким — найпевніше, власними тілами.

За відомим законом підлості, Маркові довелося перерити всі шухляди, і лише на дні останньої він знайшов в’язку з п’яти ключів. За тим самим законом, до замка на скрині підійшов саме той ключ, що його Марк перевірив найостаннішим. На щастя, двері кабінету виявилися нівроку міцними й поки успішно протистояли всім намаганням зомбі виламати їх.

Після третього повороту ключа дужка вискочила з гнізда, Марк зняв замок і підняв важку кришку. Всередині скриня була до країв напхана різним мотлохом: там лежав якийсь посуд, чоловіче вбрання, двійко потворних статуеток, на які неможливо було дивитися без огиди, кілька амулетів з кабалістичними знаками, книга, написана невідомою Маркові й Беатрисі мовою, а також три шкури вбитих хижаків — ведмедя, лева та тигра.

Марк вивернув увесь вміст скрині на підлогу і спантеличено оглянув цю безладну колекцію.

— І що далі? — запитав він чи то в себе, чи то в сестри.

— Атож, — промовила Беатриса. — Чудернацький набір. Це більше скидається на здобич крадія-надомника. Одіж, посуд, шкури… Ой, Марку, лев!