Олег Авраменко - Коли дивишся в безодню

— Як це?

— Дуже просто. Ти цілком слушно сумнівалася, що пошуки в архіві нам допоможуть. Насправді не ці документи привели нас до Рівала де Каердена — все було з точністю до навпаки. Власне, ідея про те, що він міг бути причетним не лише до твого викрадення, а й до мого, від самого початку носилася в повітрі, проте ніхто не розглядав її, бо всі були певні, що в той час Рівал не відлучався від герцоґа. А твій батько, єдиний, хто міг допомогти нам, донедавна й не здогадувався, що я також приймак… — Владислав з лагідним докором подивився на мене. — Ну, хіба ж так можна, Інночко? Герцоґ таки має вагомі причини боятися зустрічі з тобою. Нічого не розповідаючи про мене, ти фактично кажеш йому: а ось ця частина мого життя тебе не стосується, татусю, це не твоя справа. Гаразд якби йшлося про щось незначне, але ж я, сподіваюся, займаю важливе місце в твоєму житті. Невже ти не розумієш, якого болю завдаєш йому своєю нещирістю?

Я збентежено опустила очі. Мені стало дуже соромно — і не лише за свою черствість до герцоґа. Я раптом збагнула, що якби ще в перших листах розповіла йому про Владову проблему, то Істру було б знайдено набагато раніше — можливо, ще навесні.

— А від кого він дізнався про твоє всиновлення? — запитала я, не підводячи погляду.

— Від Маркеджані Торічеллі. Як я розумію, Сандрин брат обмовився про це як про щось загальновідоме, він навіть не підозрював, що тим самим зробив вирішальний крок у пошуках моєї рідні. Ну а герцоґ, перетравивши це, ввічливо поцікавився, чи не здається дивною відсутність у той самий час Рівала. Маркеджані негайно доповів про нові обставини батькові, а командор Торічеллі, звірившись із записами і переконавшись, що де Каерден справді перебував у відрядженні, вчора ввечері повідомив про все дядечка Ференца. Решта було справою техніки. Одержавши зачіпку, за ніч архіваріуси розшукали всю потрібну інформацію. І, до речі, ще один важливий факт: того дня, коли на Істрі стався Прорив, Рівал де Каерден перебував на патрулюванні в Забороненій Зоні. Вочевидь, він і врятував від нечисті малюка… тобто мене. Дядечко вважає, що так воно й було, оскільки Метр, подібно до інших Великих, волів робити все чужими руками. А згодом Рівал підлаштував усе так, щоб саме його відрядили на Істру для перевірки повідомлення князя Властимира. Таким чином, він мав можливість провести слідство у потрібному для себе напрямку і в разі потреби приховати деякі небажані для себе обставини.

Я збиралась була дещо додати, проте останньої миті передумала, вирішивши не псувати чоловікові свята. Коли його радощі трохи вщухнуть, він і сам здогадається, що Метр не просто передбачав можливість Прориву — він напевно знав, що Прорив станеться, а може, навіть точно знав, коли це трапиться. Однак не зробив нічого, щоб урятувати ні в чому не винних людей, а холоднокровно прирік їх на смерть задля досягнення своєї мети — переконати всіх у загибелі дитини, щодо якої мав далекоглядні плани. Поза будь-якими сумнівами, Рівал де Каерден отримав від Метра суворий наказ не втручатися в події, а лише скористатися нагодою й підмінити маленького Володислава іншим малюком — можливо, навіть живим…

Бідолашний Рівал! Як важко йому було жити з таким тягарем на совісті! Він бо ж не був байдужим і незворушним Великим, він був звичайною людиною, здатною мучитися й страждати. І коли через двадцять з гаком років за моїми братами, Сіґурдом та Ґійомом, прийшов Женес, а Метр відмовився допомогти їм, Рівал, мабуть, відразу збагнув, що їх віддано на заклання так само, як раніше було віддано князя Верховинського з ріднею…

— А що було потім? — запитала я. — Що тобі відомо про подальшу долю твоїх… ну, Мар’яни та Огнеслава?

— Після смерті Властимира й обох його синів Огнеслав, як найближчий родич за чоловічою лінією, став новим князем Верховинським, а Мар’яна, відповідно, княгинею. В них народилося ще два сини та три доньки; відомо імена лише двох найстарших — Світозар та Мирослава. Вісім років тому Огнеслав загинув у одному з міжусобних конфліктів із сусідами, і князівський титул успадкував п’ятнадцятирічний Світозар — зараз йому має бути двадцять три роки. У дев’яносто шостому він одружився, а за рік по тому віддав старшу із сестер, Мирославу, за свого шуряка, княжича Брамського, чий рід здавна контролює єдиний трактовий шлях на Істрі. Мар’яна так і не вийшла вдруге заміж — принаймні, до весни цього року. Це все, що знають у Тебризькому командорстві. Дядечко вже віддав наказ зняти з патрулювання найближчого до Істри інквізитора й відрядити його, так би мовити, на розвідку. Він буде на місці вже післязавтра, і тоді ми отримаємо детальнішу інформацію. — Владислав ненадовго задумався. — І знаєш, Інно, в цій справі є ще одна загадкова обставина.