Террі Гудкайнд: Борги предків

Зедд ліниво посміхнувся, дивлячись на сплячу дитину.

— Схоже, у тебе є дар провидіння, Еббі, тому що вона вже зіграла важливу роль у закінченні війни і таким чином врятувала життя багатьом людям.

— Я все ж хочу знати, чому ця штука, — чаклунка показала у вікно, — стоїть на місці? Передбачалося, що вона пронесеться по Д'харі і знищить там все живе, вб'є їх усіх до одного за те, що вони накоїли. — Її погляд став грізним. — Чому вона нікуди не рухається?

— Війна закінчена, — Зедд розвів руками, — і цього достатньо. Стіна є частиною Підземного світу, світу мертвих. Д'Хара не зможе піти на нас війною, поки стоїть така межа.

— І скільки вона протримається?

— Ніщо не вічне. — Зедд знизав плечима. — Але поки буде мир. Війні кінець.

Чаклунка не здавалася задоволеною.

— Але вони хотіли нас всіх знищити!

— Ну так тепер у них це не вийде. Делора, в Д'харі теж є люди, які ні в чому не винні. Те, що Паніз Рал бажав завоювати і поневолити нас, зовсім не означає, що всі д'харіанці — мерзотники. Багато жителів Д'хари страждають під важким гнітом. Яке право я мав убити всіх, включаючи і тих, хто не заподіяв нам ніякого зла і хто сам прагне прожити життя в мирі і спокої?

Делора провела долонею по обличчю.

— Зеддікус, іноді я тебе зовсім не розумію. Часом вітер смерті з тебе досить нікудишній.

Мати-Сповідниця стояла біля вікна, дивлячись в напрямку Д'хари. Вона повернулась до чарівника.

— Але там є й ті, хто з-за цієї стіни на все життя затаять на тебе злість, Зедд. Ти нажив собі непримиренних ворогів. І залишив їх в живих.

— Вороги — це ціна честі, — відповів чарівник.