Террі Гудкайнд - Сьоме Правило Чарівника, або Стовпи Творіння

Себастян відштовхнувся від стіни:

— Можливо, ти й права. Піду і поговорю з ними в будинку, а не на очах у всієї армії.

— І я з тобою, — заявила Дженнсен.

— Що таке? — Втрутилася сестра Мердінта. — Що ви придумали?

Недбало махнувши рукою, Себастян зняв її занепокоєння:

— Гадаю, їм просто потрібно поторгуватися. Адже вони купці. Їх робота — торгуватися. Скину ціну.

— Краще піду я, — з темним наміром в очах вимовила сестра. — І зміню хід їхніх думок.

— Ні, не варто все ускладнювати. При необхідності завжди зможемо надавити. Спочатку ми з Дженнсен підемо і поговоримо з ними.

Дженнсен пройшла повз похмуру сестру Мердінту, притулившись плечем до Себастяна. Расті вона вела на повідку. У подорожі був ще один сюрприз. Додатково до ескорту з тисячі солдатів їх вирішила супроводжувати сестра Мердінта. Вона сказала, що інакше не зможе допомогти Дженнсен дістатися до лорда Рала.

Дівчина тільки й мріяла про те, як встромить ножа у сина Даркена Рала. Вже багато часу пройшло з тих пір, як у неї з'явилася надія звільнитися і зажити нарешті власним життям. Все змінилося після тієї ночі в лісі, коли Дженнсен уклала угоду: після вбивства Річарда Рала вона віддасть своє життя. Світ, нарешті, звільниться від її зведеного брата.

І вона помститься. І мама, яку вона не похоронила, спочине в світлі, знаючи, що правосуддя восторжествувало. Це було єдине, що дівчина могла зробити для своєї матері.

Дженнсен підвела Расті і Піта до невеликого загону, де стояв кінь Мердінти. Тварини радісно зайшли туди, де їх чекала тінь і вода.

Закривши розхитану хвіртку, дівчина приєдналася до Себастяна, і вони рушили до приземкуватого будинку. Шум голосів, що луною розносився по єдиній кімнаті, несподівано замовк. Всі чоловіки були закутані в традиційний чорний одяг кочових купців, що живуть в цій частині світу.

— Залиште нас, — вимовив головний торговець, вказуючи іншим на Дженнсен і Себастяна, які увійшли в будинок.

Чоловіки, блискаючи очима поверх чорних пов'язок, що закривали рот і ніс, кивнули і вийшли. Судячи зі зморщок навколо очей, головний торговець посміхався Дженнсен, але точно впевнена в цьому вона не була. Однак про всяк випадок посміхнулася, відповівши кивком на уклін його голови.

Затхле повітря в будинку теж було гаряче, але в тіні було все-таки легше. Головний торговець опустив маску. Тепер вона бовталася навколо його шиї, відкривши усміхнене, обвітрене обличчя.

— Будь ласка, заходьте. Виглядаєте ви як попечені.

— Попечені? — Перепитала Дженнсен.

— Спека, а ви одягнені непідходяще для цього місця. — Чоловік повернувся до однієї з грубо збитих полиць і зняв з неї чорний згорток. — Будь ласка, одягніть ось це. — Торговець кілька разів покрутив згортком перед очима у Дженнсен, перш ніж вона взяла. — У цьому вам буде легше. Такий одяг прикриє від сонця і не дасть поту швидко випаруватися. У ньому ви не висохнете, подібно тутешнім скелям.

— Спасибі! — Дженнсен знову кивнула і посміхнулася.

— Ну як? Є можливість дізнатися хоч щось? — Запитав Себастян, коли чоловік закінчив говорити з Дженнсен, ліниво знімаючи з плеча мішок.

Людина в чорному роздумував, прочищаючи горло.

— Ну, вони кажуть, можливо…

Вловивши в словах співрозмовника прихований сенс, Себастян нетерпляче порився в кишені і вийняв звідти срібну монету.

— Прийміть це в знак моєї поваги до зусиль, прикладених вашими людьми.

Чоловік з гідністю прийняв гроші, але було ясно, що срібна монета — не та ціна, на яку він розраховував. Здавалося, він роздумує, чи не сказати їм, що оплата мала. Дженнсен не могла повірити, що в такий момент Себастян може думати про гроші. Вона поклала чорний згорток на стіл, дістала з кишені важку золоту монету і, ні слова не кажучи одному, кинула торговцю. Той піймав монету в повітрі, вдячно посміхаючись Дженнсен. Себастян кинув на неї невдоволений погляд.

Це були криваві гроші лорда Рала, які він дав людині, посланій вбити Дженнсен. Не було кращого способу їх витратити.

— Мені вони не потрібні, — сказала вона, випереджаючи закид Себастяна. — А крім того, чи не ти стверджував, що для того, щоб підібратися ближче до ворога, потрібно використовувати його методи?

Себастян утримався від коментарів і повернувся до чоловіка:

— Ну як?

— Учора ввечері кілька наших людей помітили двох осіб, що спускалися до Стовпів Творіння, — вимовив торговець, відразу ставши говірким. Він підійшов до маленького вікна за полицями, на яких лежали чорні згортки. — Он туди, вниз. Там є сліди.