Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

Крізь клуби пилу Річард побачив Кару, яка стояла посеред кімнати і дивилася в тому ж напрямку, що і він, в бік отвору у зовнішній стіні. Вона стояла до нього спиною, ноги були розставлені в захисній стійці, ейдж міцно затиснутий в правому кулаці.

Ніккі у світлі полум'я, танцюючого над її піднятими пальцями, увірвалася в кімнату Річарда через розбиті двері.

— Річард! Ти в порядку?

Стоячи на купі уламків Річард потер ліве плече, поворушив рукою. — Здається так.

Ніккі сердито бурмотіла щось, обережно пробираючись по уламках.

— Є думки, що тут відбувається? — Запитав один з чоловіків.

— Не знаю, — відповів Річард. — Хто-небудь постраждав?

Всі озирнулися навколо і подивилися один на одного. Деякі припустили, що ніхто, всі, кого вони знали живі і здорові. Один з людей повідомив, що решта кімнат на верхньому поверсі були вільні.

— Кара? — Покликав Річард, нахиляючись до темного отвору. — Кара, з тобою все добре?

Кара не відповідала і не рухалася. Вона продовжувала стояти все в тій же позі.

З наростаючим занепокоєнням Річард почав дертися до неї, по шляху розкидаючи дошки і трощачи шматки штукатурки. Тримаючись однією рукою за стелю для рівноваги, він проліз через отвір в кімнату Кари, зруйновану точно так само, як і його власна. Тільки розбита була не одна стіна, а дві, та уламки зруйнованих стін частково знаходилися в кімнаті Річарда. Рама вікна також була вибита, але двері, хоч і погнуті ударом, все ще висіли там, де їм належить.

Кара стояла прямо посередині між бічними краями діри, але ближче до кімнати Річарда. Уламки утворили завали навколо неї. Здавалося, тільки її шкіряна одежа захистила її від летячих осколків.

— Кара? — Знову покликав Річард, пробираючись до неї по купі щебеню.

Кара нерухомо стояла в темній кімнаті, дивлячись удалину. Ніккі через отвір в стіні підіймалася на купі щебеню, вхопившись для підтримки за руку Річарда.

— Кара? — Вимовила Ніккі, тримаючи руку з вогнем прямо перед обличчям Кари.

Річард підняв ліхтар. Широко розкриті пильні очі Кари не бачили нічого. Сльози проклали вологі доріжки по її вкритому пилом обличчю. Вона все ще залишалася в захисній стійці, але тепер, коли він підійшов ближче, Річард відмітив, що вона вся тремтить.

Він доторкнувся до неї, але вражений відсмикнув руку назад.

Вона була холодна, як лід.

— Кара? Ти чуєш нас? — Ніккі торкнулася плеча Кари й відсахнулася з таким же подивом, як і Річард.

Кара не реагувала. Було схоже, що вона і справді заморожена. Ніккі піднесла вогонь зовсім близько до обличчя Морд-Сіт. Її шкіра виглядала світло-блакитною, але оскільки все навколо було покрито шаром білого пилу, Ніккі не могла сказати, дійсно це так чи ні.

Річард обійняв Кару за талію. Здавалося, його рука обвила брилу льоду. Першим його бажанням було відсмикнути руку, але він не дозволив собі цього. Він також зрозумів, що через пошкоджене плече не зможе підняти її сам.

Він озирнувся на обличчя, що заглядали через рваний отвір в стіні. — Хто мені допоможе?

Чоловіки стали пробиратися по купі уламків, піднімаючи нові хмари пилу. Коли принесли ліхтарі, Ніккі погасила магічне полум'я і наблизилася до Морд-Сіт. Чоловіки збилися в групу, спостерігаючи за чарівницею.

Зосереджено нахмурившись, вона стиснула долонями скроні Кари. І з криком відсахнулася назад. Річард простягнув руку і піймав її за лікоть, не даючи їй перекинутися вниз по купі щебеню.

— Добрі духи, — прошепотіла Ніккі, намагаючись віддихатися, немов від несподіваного болю.

— Що? — Запитав Річард. — Що з нею?

Чаклунка притиснула руки до серця, все ще ковтаючи повітря, намагаючись оправитися від несподіванки. — Вона ледь жива.

Підборіддям Річард вказав на двері. — Давайте заберемо її звідси.

Ніккі кивнула. — Вниз — в мою кімнату.

Річард без роздумів підняв Кару на руки. На щастя, поруч були люди, які поспішили допомогти, помітивши як він зморщився від болю.

— Творець, — вигукнув один з чоловіків, підтримуючи її ногу. — Вона холодна, як серце Володаря.

— Ходімо, — сказав Річард. — Допоможіть мені перенести її вниз.

Вони підняли її. Частини тіла Кари легко переміщалися, їх не можна було назвати в'ялими, хоча вона не могла навіть поворухнутися. Поки кілька людей допомагали Річарду перетягнути Кару через щебінь, один з них вибив двері і звільнив вихід. По вузьких сходах вони несли її вперед ногами. Річард тримав її плечі.

На нижній площадці сходів Ніккі показала їм свою кімнату і вказала на ліжко. Вони м'яко поклали Кару, але спочатку Ніккі поспішно зірвала з ліжка всі ковдри. Як тільки Кару поклали, Ніккі негайно вкрила її.