Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Не обманюй себе, — сказав Річард. — Алтур-Ранг його рідне місто. І це місце де почалося повстання. Заколот в місті, де Джеган будував свій великий палац, підриває престиж і віру в Імперський Орден. Адже палац повинен був стати місцем, з якого Джеган і Братство Ордена управляли б імперією від імені Творця. А люди зруйнували палац і отримали свободу.

Джеган не дозволить похитнути його владу. Він повинен придушити повстання, якщо хоче і далі правити Старим Світом і… Новим. Для нього це як особиста образа; він розглядає опір Ордену, як опір волі Творця. Він не буде занадто розбірливий у засобах і покладе це завдання на своїх самих нещадних головорізів. Джеган зробить з вами таке, що стане прикладом для інших. І мені здається, він не змусить себе довго чекати.

Віктор виглядав стурбованим, але не наляканим.

— І не забувайте, — додала Ніккі, — що його соратники, які зараз зникли, допомагатимуть йому відновити владу Ордену. Багато хто з них незвичайні люди і володіють магією. А чарівники — противники небезпечні.

— Все що ви сказали, безумовно, правильно, але ми повинні кувати залізо поки воно гаряче. — Віктор стиснув руку в кулак. — Принаймні, ми зробили перший крок.

Ніккі посміхнулася ковалю, намагаючись викликати у відповідь усмішку на його спохмурнілому лиці. Вона розуміла, що Віктор правий — треба ж було з чогось починати. Вже піднялися на боротьбу люди, які давно втратили все, окрім надії. І вона не хотіла, щоб він розгубився перед труднощами, які чекають його попереду.

Ніккі була рада почути, що Річард не втратив здатність міркувати логічно над важливими питаннями. Коли Річард зосереджувався на чомусь важливому для нього, здавалося, він не помічає нічого навколо, але було б помилкою, думати, що він про щось міг забути. Зараз, фактично, він у кількох словах змалював Віктору текучу ситуацію. Але по його очах було видно, що його зараз мучить інше, більш важливе для нього питання.

Погляд сірих очей Річарда раптово вп'явся в Ніккі.

— Ти ж була не з Віктором і його людьми? — Раптовий спалах розуміння пронизав Ніккі. Вона знала, чому він поставив це питання. Він намагався відновити в пам'яті події того ранку. Це були частини рівняння, складаючи які разом, він сподівався знайти відповідь.

— Ні, — відповіла Ніккі. — Я не отримала листа з відповіддю і тому не знала, що сталося з тобою. У мою відсутність, Віктор сам почав шукати тебе. Трохи пізніше я повернулася в Алтур-Ранг і дізнавшись куди пішов Віктор, постаралася наздогнати його. На другий день шляху я була вже дуже близько і зі світанком третього дня, мені це майже вдалося. Минуло майже дві години після сходу сонця коли я почула звуки битви. Я встигла майже на самий кінець.

Річард задумливо кивнув. — Коли я прокинувся, Келен поруч не було. Я спробував її знайти, і навіть надумав повернутися в Алтур-Ранг за допомогою, щоби спробувати пошукати її разом з вами. Але потім я почув солдатів, які йшли через ліс.

Річард зробив крок у бік. — Вони рухалися ланцюгом між деревами. Я був прихований тінню. Вони не могли побачити мене, однак, я їх бачив як на долоні.

— А чому ти не сховався? — Запитав Віктор.

— Вони йшли прямо на мене. Я не знав, що вони тут роблять, але було схоже, що вони прочісували ліс, і я б не зміг довго ховатися. І, крім того, Келен могла бути поблизу, а я не міг дозволити їм заподіяти їй шкоду. Адже якби я чекав далі, солдати б самі знайшли мене, і я втратив би елемент раптовості. Крім того, наближався світанок. Темрява і несподіванка були моєю перевагою. Я не знав де Келен і повинен був зупинити їх.

Ніхто не сказав ні слова.

Річард повернувся до Кари.

— А де була ти? — Кара здивовано моргнула. Вона на мить задумалася перш, ніж відповісти.

— Я…, я точно не пам'ятаю. — Річард насупився.

— Ти і не пам'ятаєш?

— Я робила обхід нашого табору. Я пам'ятаю, що щось мене насторожило, і я вирішила пересвідчитися, що навколо спокійно. А потім відчула запах диму і почула дзвін мечів.

— І ти відразу кинулася назад? — Кара смикала косу, перекинуту через плече. Було видно, що вона не може пригадати.

— Ні — Вона спохмурніла. — Ні, я зрозуміла, що щось сталося; що на вас напали, я чула передсмертні крики людей і дзвін сталі. А потім я побачила Віктора і його людей, а дим, що я відчула, був від їх багаття. Я подумала, що якщо я ближче до них, ніж ви, то самим правильним у цій ситуації, буде розбудити їх і прийти до вас на допомогу.

— Що ж, досить логічно, — сказав Річард. Він втомлено провів долонею по обличчю.