Террі Гудкайнд - Дев'яте Правило Чарівника, або Вогняний Ланцюг

— Я згодна з лордом Ралом. — Заговорила Кара. — У цього… явища повинен бути якийсь вигляд, щоб воно могло діяти і реагувати. Навіть люди, які вважають себе дуже розумними, намагаючись бути непередбачуваними, з часом починають повторюватися. Хай і несвідомо. Не може ж цей Звір просто бігати колами в надії коли-небудь наткнутися на лорда Рала.

— Щоб не дати нікому можливості зрозуміти і зупинити його, Звір спочатку був задуманий як створіння хаосу. Він створений магією, створений для того, щоб нападати і вбивати. Але він повинен виконати свою місію, використовуючи непередбачувані рішення. Сьогодні він нападає, використовуючи кігті, завтра — плюється отрутою. Потім він спалює все навколо, або розтрощує всіх ударом неймовірної сили, або використовує ікла. Але він завжди нападає випадковим способом. Він не вдосконалює свої дії, грунтуючись на попередньому досвіді. Він користується тим, що виявляється під рукою.

Річард задумливо стискав перенісся, обдумуючи її слова. Схоже, поки що Шота була права — в нападах не було ніякої системи. Між ними не було нічого спільного. Вони навіть обговорювали можливість того, що за всіма нападами стоїть не один ворог. Не тільки цей Звір, який полює за ним, як попереджала Ніккі.

— Але лорд Рал вже кілька разів вислизнув від Звіра. Він довів, що це можливо.

Шота посміхнулася так, ніби почула дитячий лепет. Вона встала і в роздумі пройшлася туди-сюди. Її брови сіпалися, очевидно, вона шукала спосіб пояснити Річарду те, що вона хоче сказати.

— Думай про гончих Крові, як про дощ, — сказала вона. — Уяви собі, що ти хочеш уберегтися від дощу, як хотів би врятуватися від Звіра. Уяви, що твоя мета в тому, щоб не намокнути. Сьогодні ти можеш опинитися в приміщенні і залишитися сухим. В інший день дощ може піти в протилежному кінці долини, і ти знову залишишся сухим. Наступного разу ти встигнеш втекти якраз перед початком дощу, або вирішиш зовсім не пускатися в шлях. Потім, коли ти будеш іти по дорозі, дощ може пройти праворуч від тебе, але на тебе не потрапить ні краплі. Один раз ти уникнув дощу тому, що прийняв заходи — залишився вдома, але в інших випадках тебе рятує тільки випадковість.

Але дощ іде часто, і ти розумієш, — продовжувала Шота, поправляючи складку сукні, — що рано чи пізно він тебе намочить.

Ти можеш вирішити, що кращий спосіб уникнути неприємностей — це точно зрозуміти, з чим доводиться стикатися. Зрозуміти свого супротивника. Ти починаєш спостерігати за погодою, за небом, за хмарами і вчишся пророкувати дощ. Деяким вдається робити це з достатньою точністю. Твій досвід дає тобі можливість залишитися вдома під час початку дощу, щоб не намокнути. У тебе навіть є можливість процвітати, у своєму прагненні уникнути дощу.

Уважні, що не мали віку, очі Шоти повернулися до Кари і знову спрямували на Річарда погляд такої сили, що у нього перехопило подих.

— Але рано чи пізно, — вимовила вона таким голосом, що по його хребту пробігла дрож, — дощ застане тебе. Ти можеш бути дуже здивований, вважаючи, що в тебе є достатньо часу для захисту від нього, але він наступить швидше, ніж ти вважав це можливим. Або ти можеш опинитися далеко від укриття, тому що в той день вважав малоймовірним потрапити під дощ взагалі. Тим не менше, ти ризикуєш, і він застає тебе зненацька. Результат цього один. Але це не дощ, це — Звір. Ти будеш не мокрим. Ти будеш мертвим.

Впевненість у своїй здатності передбачати дощ приведе тебе до поразки, тому що будь-яке пророкування засноване на деякій кількості знання, доступного для тебе, на твоїй здатності розуміти отриману інформацію. Чим довше тобі вдається уникнути небезпеки, тим сильнішою стає твоя впевненість у собі, роблячи тебе все більш уразливим. Всі твої зусилля дізнатися природу дощу, в кінцевому рахунку, підведуть, тому що безліч успішних прогнозів ніколи не можуть замінити точного знання. В результаті небезпека підстереже тебе в той самий момент, коли ти ніяк цього не очікуєш.

Річард глянув на схвильоване обличчя Кари, але нічого не сказав.

— Гончу Крові можна порівняти з дощем. — Вимовила Шота з лякаючою безнадійністю. — У неї немає фізичного вигляду і характеру, тому неможливо було передбачити її поведінку і подальші дії.

Річард зітхнув, намагаючись віднайти спокій. Він насилу стримувався.

— Але ж все суще повинно мати вигляд і характер, його існування має підкорятися певним законам, навіть якщо ми їх не розуміємо. Інакше, за вашим припущенням, таке створіння буде суперечити самому факту власного існування. Цього не може бути.