— Хай це тебе не образить, Матсе, та мені треба, щоб ти заткнув свою пельку і розтуляв її тільки тоді, коли я ставитиму тобі пряме питання. Гаразд?
Матс стулив губи. Навіть комічно показав рукою, ніби зашморгує собі рота на блискавку, і все це не відриваючи очей від черепашки.
— Ти згадав про готель. Ти живеш в готелі?
— Так, я живу в готелі «Нью-Йорк Плаза-Парк-Хаятт», [25] Далі автор описує екстер’єр і інтер’єри, притаманні готелю «Гранд-Хаятт», що стоїть на розі Парк-авеню і Сорок другої вулиці.
на розі Першої авеню й Сорок шостої вулиці. Невдовзі в мене буде квартира в кондомініумі…
Тут Матс, певно, схаменувся, що говорить зайве, і знову закрив рота.
Сюзанна тримала черепаху в себе перед грудьми, щоб її новий приятель добре міг її бачити, і гарячково думала.
— Матсе, послухай-но мене, окей?
— Я слухаю уважно, місіс-сей, я корюся вашим наказам.
Її пересмикнуло від огиди — отаке-то почути, та ще й у виконанні цього скандинава з його милим акцентом.
— Ти маєш кредитну картку?
Матс гордовито усміхнувся.
— У мене їх багато. Є «Америкен Експрес», є «Мастеркард», є «Віза». Я також маю картку «Євро-Голд», а ще маю…
— Годі, годі. Я хочу, щоб ти пішов до… — на мить їй заціпило мозок, але це швидко минулося, — до готелю «Плаза-Парк» і винайняв кімнату. Заплати наперед за тиждень. Якщо там спитають, скажи, що орендуєш номер для леді, для своєї подруги. — Тут їй згадалося, яка там на неї може очікувати халепа. Звісно, це Нью-Йорк, це північ, і рік зараз вже 1999-й, і хочеться вірити, що розвиток подій відтоді тривав у правильному напрямку, але краще уточнити. — Чи там не буде мені якихось неприємностей через те, що я негритянка?
— О, ні, звісно, що ні, — здивувався він.
— Винайми кімнату на своє ім’я і скажи клерку, що жити в ній буде жінка на ім’я Сюзанна Мія Дін. Ти мене зрозумів?
— Так, Сюзанна Мія Дін.
Що ще? Звісно, гроші. Сюзанна спитала, чи має її новий друг готівку. Він дістав портмоне і вручив їй. Однією рукою вона продовжувала тримати черепашку в нього перед очима, а другою нишпорила в дуже гарному портмоне моделі «Лорд Бакстон». Пачка дорожніх чеків — їй вони ні до чого, особливо зважаючи на його божевільно кривулястий підпис, — та пара сотень доларів у старій добрій американській «капусті». Їх вона витягла і засунула туди, де нещодавно ще спочивали туфлі, — до торби «Бордерз». Підвівши голову, вона злякалася, бо побачила, що до бізнесмена приєдналися двійко скауток років чотирнадцяти з рюкзаками. Роззявивши роти, вони уп’ялися сяючими очима в черепашку. Сюзанна раптом згадала дівчаток у залі під час виступу Елвіса Преслі в телешоу Еда Саллівана . [26] Едвард Салліван (1901–1974) — популярний у 1950 — 1960-х pp. ведучий власного телешоу, в якому наживо виступали найцікавіші на той момент артисти, багатьом з котрих Салліван допоміг стати зірками.
— Ой, як кууульно, — промовила одна ледь не пошепки.
— Абсолютний ульот, — відгукнулася друга.
— А ви дівчатка, йдіть собі туди, куди йшли, — промовила Сюзанна.
Обличчя їх погасли, на обох відбився однаковий вираз печалі. Вони були точнісінько як оті близнючки з Кальї.
— Ми конче мусимо йти? — спитала перша.
— Так! — наказала Сюзанна.
— Дякуємо вам, сей, довгих вам днів і приємних ночей, — промовила друга. Сльози почали струменіти їй з очей. Її подружка також заплакала.
— Забудьте, що ви мене бачили! — гукнула їм услід Сюзанна.
Вона тривожно стежила за дівчатками очима, аж поки вони не зникли на Другій авеню, прямуючи в бік центру, лише тоді вона знову звернула увагу на Матса ван Віка.
— Тобі теж час, Матсе. Катай хутко до того готелю і зніми номер. Скажи там, що твоя подруга Сюзанна скоро теж туди прибуде.
— Що таке катай хутко? Я не розумію.
— Це означає — поспішай, — сказала Сюзанна, віддаючи йому портмоне, звісно, без готівки, шкодуючи лише, що не понишпорила ретельніше між тими його картками, і дивуючись, навіщо комусь потрібно носити з собою так багато грошей. — Тільки-но зарезервуєш номер, йди у своїх справах. Забудь, що взагалі колись мене бачив.
Тепер і Матс, не згірш за тих дівчаток у зелених уніформах, почав рюмсати.
— Чи це означає, що я також мушу забути sköldpadda?
— Так, — Сюзанна згадала гіпнотизера, виступ якого колись бачила по телевізору, і чи не в шоу Еда Саллівана? — Забудеш черепаху, але ти почуватимешся гарно до кінця свого життя, чуєш мене? Ти почуватимешся, наче… — Можливо, мільйон баксів для нього не такі й великі гроші, а мільйону крон, наскільки вона знала, вистачило б хіба що на візит до перукарні. — Ти почуватимешся, як сам шведський посол. Ти також перестанеш печалитися через те, що у твоєї жінки є коханець. К чортам його, так?
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу