Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Роланд машинально кивав. Він потягнувся до свого патронташа, витяг звідти патрон і почав крутити його між великим і вказівним пальцями лівої руки.

— Тільки ще одне питання, якщо твоя ласка, і тоді ми підемо своїм шляхом, а тобі залишимо твій.

Кінг погодився.

— Давайте, питайте. — Він подивився на третю бляшанку пива у себе в руці, а тоді випорожнив її у мийку з виразом жалю на обличчі.

— Це ти написав «Темну вежу»?

Едді оцінив це питання як безглузде, але очі Кінга спалахнули, він осяйно посміхнувся.

— Ні! — відповів він. — І якщо я колись напишу книжку про те, як писати книжки, — а я, либонь, зміг би це зробити, бо працював викладачем цього предмета, поки не звільнився, щоб самому цим займатись, — я повторю те саме. Ні цю, ані якусь іншу, жодної. Я знаю, що є письменники, котрі справді самі пишуть, але я не належу до них. Фактично, коли в мене зникає натхнення і я намагаюсь вибудовувати сюжет, історія, яку я пишу, зазвичай перетворюється на лайно.

— Я щось не второпаю, про що це ти говориш, — сказав Едді.

— Ну, це як… ух, класно!

Патрон, що перекочувався туди-сюди між великим і вказівним пальцями, ніби сам собою підстрибнув і опинився на тильному боці пальців стрільця, почав ходити його ледь тремтячими кісточками.

— Так, — погодився Роланд. — Так і є, хіба ні?

— Так і Джейка ти загіпнотизував на придорожній станції. Таким чином змусив його згадати про те, як його вбили.

«І Сюзанну, — подумав Едді. — Точнісінько таким чином він загіпнотизував Сюзанну, тільки ти про це ще не знаєш, сей Кінг. А може, й знаєш. Може, десь глибоко в душі ти про все знаєш».

— Мене теж намагалися гіпнотизувати, — сказав Кінг. — Фактично, коли я був малим, на Топшемському ярмарку [103] Топшем — місто (9,3 тис. мешканців) в окрузі Сагадахок, штат Мен, щорічний ярмарок тут відбувається з 1854 року. один дядько витяг мене на сцену і намагався змусити, щоб я кудкудакав куркою. Нічого не вийшло. Це було десь в той час, як загинув Бадді Холлі. І Біг Боппер. І Річі Веленс. [104] Зірки рок-н-ролу Бадді Холлі, Біг Боппер Річардсон та Річі Веленс загинули під час гастролей 3 лютого 1959 р. у авіакатастрофі. Тодана! О Дискордія!

Він раптом затрусив головою, ніби прочищаючи її, і перевів погляд від танцюючого патрона на Роландове обличчя.

— Я щойно говорив щось?

— Ні, сей, — Роланд дивився на танцюючий патрон — той рухався вперед-назад, вперед-назад, — і, природно, очі Кінга також повернулися до набою.

— Що відбувається в той час, коли ти створюєш історію? — поцікавився Роланд. — Скажімо, мою історію.

— Вона просто з’являється до мене, — відповів Кінг. Голос його ослаб. Став дрімливим. — Вона співає в мені — це гарний момент, а потім виходить назовні, коли я ворушу пальцями. Але ніколи крізь голову. Крізь пуп виходить чи ще якось. Був такий редактор… гадаю, це був Максвел Перкінс… котрий називав Томаса Вулфа… [105] Томас Вулф (1900–1938) — один із найповажніших американських прозаїків першої половини XX ст.; Максвел Перкінс був редактором текстів Вулфа, а також творів сучасних йому авторів — Гемінґвея і Скотта Фіцджеральда.

Едді розумів, що робить Роланд, і знав, що не варто, либонь, перебивати, але втриматися не міг.

— Троянда, — промовив він. — Троянда, камінь, незнайдені двері.

Кінгове обличчя освітилося радістю, хоча його очі так і не відривалися від патрона, що танцював уздовж пальців стрільця.

— Насправді там камінь, листок і двері, — промовив він. — Але троянда мені ще більше подобається.

Кінга пройняло цілком. Едді здалося, ніби він насправді чує, як зі смокчучими звуками спливає свідомість із цього чоловіка. Йому спало на думку, що така примітивна пригода, як телефонний дзвінок, могла б у цей критичний момент змінити напрямок усього життя. Він підвівся і, попри задубілу, болючу ногу, рухаючись тихесенько, пішов туди, де на стіні висів телефонний апарат. Зачепив пальцями дріт і потяг з силою, аж поки той не тріснув.

— Троянда, камінь, незнайдені двері, — погодився Кінг. — Це міг бути Вулф, авжеж. Максвел Перкінс називав його «божественною еоловою арфою». О, погублений і вітром оплаканий! Усі ті забуті обличчя! [106] «Камінь, листок, незнайдені двері… О, погублений і вітром оплаканий! Усі ті забуті обличчя…» — уривки цитат із тексту першого роману Томаса Вулфа «Поглянь на дім свій, янголе» (1929). О Дискордія!

— Як ця історія приходить до тебе, сей? — спитав Роланд тихо.