Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

— Ні. Нічого такого не пригадую.

— А як щодо Лада?

— Це має якийсь стосунок до ладдитів? [101] Luddites (англійською вимовляється «ладайтс», українською часто пишеться за російським зразком — «луддити») — учасники робітничого руху в Англії початку XIX ст., які руйнували фабричні машини, вважаючи їх винуватцями погіршення свого матеріального стану; назва походить від імені легендарного ткача Неда Ладда, котрий 1779 р. розбив два хазяйські станки. До тієї секти машиноненависників, чи не так? Що існувала у дев’ятнадцятому сторіччі, хоча, здається, почали вони діяти ще раніше. Якщо я не помиляюся, у дев’ятнадцятому вони вдиралися на фабрики і трощили машини на друзки. — Він вищирився в усмішці, знову продемонструвавши ті свої криві зуби. — Гадаю, на той час вони були кимось на кшталт грінпісівців.

— А Беріл Еванс, твоя пам’ять відгукується на це ім’я?

— Ні.

— Хенчик? Хенчик з роду манні?

— Ні. Що таке манні?

— Довго пояснювати. А як щодо Клаудії-і-Інесс Бахман? Це ім’я для тебе щось озна…

Кінг вибухнув сміхом, здивувавши Едді. Та й сам Кінг був здивований не менше, судячи з його обличчя.

— Дружина Дікі! — вигукнув він. — Звідки ви, в біса, знаєте про неї?

— Я не знаю. А хто такий Дікі?

— Річард Бахман. Деякі з моїх найперших романів я видавав у дешевих паперових обкладинках під псевдонімом. І той псевдонім був якраз Бахман. Одного вечора, я тоді був добряче п’яним, я написав йому цілу автобіографію, включно з тим, як він переміг гостру лейкемію, шана Дікі! Ну, а Клаудія — це його дружина. Клаудія Інесс Бахман. Щодо частки «і»… цього я не знаю.

Едді відчув, ніби величезна невидима брила раптом скотилася йому з грудей, геть з його життя. Клаудія Інесс Бахман має вісімнадцять літер. Отже, щось додало сюди «і», але навіщо? Вочевидь, щоб літер стало дев’ятнадцять. Клаудія Бахман — просто ім’я. А от Клаудія-і-Інесс Бахман — це вже ка-тет.

Едді подумалось, що одне з питань, заради вирішення яких вони сюди з’явилися, вже отримало на себе відповідь. Так, їх створив Стівен Кінг. Принаймні він створив Роланда, Джейка й отця Каллагена. До решти він ще просто не дійшов. Він рухав Роландом, немов шаховою фігурою: ходи на Талл, Роланде, спи з Едді, Роланде, ганяйся за Волтером по пустелі, Роланде. Але, поки Кінг рухав свого головного героя по шахівниці, щось рухало ним самим. Та єдина літера, додана до імені дружини його псевдоніма, свідчить про це. Щось хотіло, аби Клаудія Бахман стала дев’ятнадцяткою. Отже…

— Стіве?

— Що, Едді з Нью-Йорка? — ніяково посміхнувся Кінг.

Серце в Едді так стукотіло, що ледь не вискакувало з грудей.

— Що для тебе означає число дев’ятнадцять?

Кінг замислився. Надворі вітер зітхав між дерев, човен гудів і каркала та сама, а може, й інша, ворона. Невдовзі надійде той час, коли по берегах цього озера люди починають смажити барбекю, щоб потім, можливо, поїхати до міста, на концерт якогось оркестру на площі, і все таке інше в цьому найкращому зі світів. Чи просто найреальнішому.

Нарешті Кінг похитав головою, і Едді розчаровано видихнув.

— Перепрошую. Це просте число, от і все, що спало мені на думку. Прості числа деякою мірою інтригують мене відтоді, як у Лізбонській середній школі мене навчав алгебри містер Сойчак. Ну й ще, здається, мені було дев’ятнадцять, коли я познайомився з моєю майбутньою дружиною, хоча вона може зі мною й не погодитись. У неї взагалі незговірливий характер.

— А як щодо дев’яноста дев’яти?

Кінг подумав трохи, тоді порахував, загинаючи пальці.

— Збіса поважний вік. «Дев’яносто дев’ять років у старій каменоломні». Це пісня така є — «Загибель старого дев’яносто дев’ятого». Хоча, можливо, я плутаю її з «Загибеллю „Геспера“». «Дев’яносто дев’ять пляшок пива стояли на полиці, ми взяли одну, пустили по колу, залишилося пива дев’яносто вісім пляшок». [102] Нетверезий Кінг плутає пісню фолк-гурту «Кінгстон-тріо» про розбійника, котрому присудили 99 років каторги; популярну баладу про аварію потяга № 97 у штаті Вірджинія 1903 p.; поему американського класика Генрі Лонгфелло (1807–1882) про загибель шхуни «Геспер» та «безкінечну» пісеньку про 99 пляшок пива. А більше нічого, хіба що дуля з маком .

Настала черга Кінга поглянути на годинник.

— Якщо я скоро не виїду, Бетті Джонс телефонуватиме, щоб спитати, чи не забув я, що в мене є син. А потім мені ще треба проїхати близько ста тридцяти миль в північному напрямку, отаке. Це могло б у мене вийти набагато легше, якби я не пив пива. А не пити, в свою чергу, мені було б легше, якби в мене на кухні не сиділи двійко озброєних привидів.