Володимир Арєнєв - Магус

Як у воду дивився! Оберто одразу наказує дівульці повертатися в «Чобіт» і передати донові Карлеоне таке собі проханнячко. З’ясовується (Vox повідомляє), що і «хрещений батько» теж хотів попросити Оберто про послугу: якщо буде можливо, дізнатися, навіщо приїхали в Альяссо воскресники.

— Розберемося, — киває той. Поки «голос» і дівуля прощаються, він заходить у крамничку, де маестро Іракунді разом із підмайстром саме закінчують виконувати обіцяне. «Зачекайте, я покличу вас, месере!» — майже реве Тодаро — що ж, магус повертається на вулицю і проводить час у бесіді з «голосом», уточнюючи деякі деталі. Зокрема, розпитуючи про те, хто володіє корабельнею, в якій розмістили «Цирцею» після того, як вона сіла на мілину.

Нарешті замовлення виконане, можна йти далі, тепер — у порт. Магус дивує свого супутника: заявляє, що треба поспішати, часу обмаль — але при цьому робить гак, аби зайти на ринок і купити два міхи дорогого вина. Вручає їх «голосу» і наказує берегти як зіницю ока.

Контора власника корабельні — тут же, в порту, щоб далеко не ходити. Сам власник — скуйовджений і сердитий, на привітання візитерів він ричить щось нерозбірливе, явно вороже, однак магус після спілкування з маестро Іракунді готовий до такого прийому. Та й «голос» швиденько втихомирює шановного Ріккардо Барбіаллу, прошепотівши йому на вухо кілька слів. Певно, авторитет Татуся Карло важить для власника корабельні не менше, ніж для ювеліра: Оберто готові вислухати, хоча прийняти похмуре «То чого вам, люб’язний?» за щиру увагу чи душевну прихильність здатна тільки вкрай наївна людина.

Сьєр Барбіалла навіть не потурбувався сісти — височить біля столу, вперся волохатими кулачищами в облікову книгу, набурмосився. Мовчить, але всім своїм виглядом показує: нема у мене часу про всілякі дурниці теревенити, і так клопоту вистачає, словом, давайте швиденько: викладайте, навіщо приперлися, та й забирайтесь геть!

— Я тут, аби допомогти вам.

— Отакої! — іронічно вигукує сьєр Барбіалла. — А чого це ви раптом вирішили, що мені потрібна допомога?

— Якщо не помиляюся, в одному з ваших доків кілька тижнів тому почали відбуватися прикрі… випадковості, назвемо їх так.

— У мене, люб’язний, прикрі випадковості трапляються щотижня. Життя, до вашого відома, не тільки із успіхів складається!

— Я кажу про той док, в якому розмістили «Цирцею».

Сьєр Барбіалла важко зітхає і, примруживши око, запитує нарешті:

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі зникнення інструментів, псування снастей, затхлу питну воду, а також інші дрібні капості, які зазвичай коять розгнівані пуерулі.

— Пальцем у небо! — чи то радіє, чи засмучується сьєр Барбіалла. — Я уже викликав фахівців, радився. Кажуть, усе чисто, пуерулі тут ні до чого.

— Якщо бути точним, вони заявили, буцім жоден із відомих їм пуеруло не має відношення до того, що відбувається.

— Саме так, — розгублено підтверджує сьєр Барбіалла. — А яка, власне?…

— Різниця, бачте, полягає в тому, що ви маєте справу із представником тієї гілки «дрібного народця», яка майже невідома у нас, в Середземномор’ї. Вони мешкають переважно на півночі, а сюди якщо і потрапляють — випадково.

Сьєр Барбіалла миттю кметить що до чого.

— Скільки мені коштуватимуть ваші послуги, синьйоре?…

— Оберто, але без «синьйора».

— То скільки мені коштуватиме ваша послуга, вельмишановний Оберто?

— Гроші не мають значення. Проведіть мене в док і накажіть, щоб звідти пішли всі…

— Зараз вечір, на ніч я їх і так відпускаю…

— Ще краще. Я зачинюся в доці і буду там, певно, до ранку. Ніхто не повинен турбувати мене, стукати в двері чи навіть просто намагатися підглядати. Раффаель прослідкує за цим, чи не так? — «Голос» киває. — Далі. Зранку, можливо, мені треба буде оглянути інші доки. При цьому за першою моєю вимогою із них підуть усі працівники…

— Надовго?

— Думаю, що ні, проте не хочу загадувати. Можливо, і надовго. Але обіцяю одне: після сьогоднішньої ночі пуеруло залишить вас у спокої.

— Ну, — з помітним полегшенням підсумовує сьєр Барбіалла, — це якраз те, що треба.

— І ще. Мені потрібні два чистих горнята.

Сьєр Барбіалла нічим не виказує свій подив: горнята то горнята! Сам він вирішує залишитися на ніч в конторі, багато справ, знаєте, накопичилося, ми тут із шановним Раффаелем посидимо, щоб йому одному не нудьгувать.

— Пам’ятайте: ніхто не повинен до ранку стукати в док чи заглядати в нього.