Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Ерагон насилу пробрався крізь юрбу до шинкваса. Він хотів був переговорити з жінкою, яка розливала напої, однак та була така заклопотана, що минуло п'ять хвилин, доки вона звернула на нього увагу.

— Я до ваших послуг, чого бажаєте? — поцікавилась вона, прибираючи пасмо волосся, що спадало на її вкрите потом лице.

— Чи міг би я зняти у вас кімнату або якийсь куток, де можна було б заночувати?

— Я не знаю. Вам треба поговорити з власницею будинку. Вона скоро спуститься, — мовила жінка й махнула рукою вбік темних сходів.

Ерагонові нічого не залишалось, як чекати. Він усівся біля шинкваса й став приглядатися до людей. Кого тут тільки не було… Напевно половину з усіх присутніх становили місцеві селяни, які прийшли сюди, щоб весело провести ніч. Решта, чоловіки й жінки, а нерідко й цілі родини, швидше за все, були біженцями, які покинули свої домівки й шукали більш спокійну місцину для життя. Їх легко було впізнати за потертими сорочками й брудними штаньми, а також за тим, як вони з острахом приглядалися до кожного незнайомця, який наближався до них. Проте геть усі присутні намагались не дивитися в один із кутків кімнати, де гуляла найменша компанія — солдати Галбаторікса.

Чоловіки в червоних сорочках галасували найдужче — вони весь час реготали, кричали й гепали по столу своїми велетенськими кулаками, закутими в обладунки. А добряче хильнувши, починали мацати всіх поспіль жінок, які необачно пробували пройти повз них.

«Цікаво, вони поводяться так, оскільки знають, що ніхто не посміє їм суперечити? Їм що, аж так кортить повихвалятись власною силою? — міркував Ерагон. — Чи тому, що їх насильно приєднали до армії Галбаторікса, і вони тепер хочуть хоч якось прикрити свою ганьбу п'яним бешкетом?»

Менестрелі тим часом завели нову пісню:

Юрба розступилась, і Ерагон побачив стіл, упритул присунутий до стіни. За ним сиділа самотня жінка, чиє обличчя було сховане в довгому каптурі темного дорожнього плаща. Довкола неї зібралося четверо товстих червонопиких п'яних фермерів. Двоє з них притулилися до стіни по обидва боки від жінки, ще один усівся навпроти, розвернувши стільця задом наперед. А четвертий поставив ліву ногу на край столу, звісивши собі на коліно своє велетенське черево. Фермери про щось жваво розмовляли, безтурботно розмахуючи руками. Ерагон не міг чути, про що саме вони говорять, але схоже було на те, що якоїсь миті відповідь жінки неабияк їх роздратувала, бо всі четверо спохмурніли й повипинали груди, ніби задерикуваті півні, що ось-ось готові кинутись до бою. Тоді один із них посварився на жінку пальцем.

Ерагон чудово розумів, що вони були чесними працьовитими чоловіками, які необачно втопили свою ввічливість і добрі манери в пивних кухлях. Таких бідолах він не раз бачив на свята в Карвахолі. Старий Герроу не поважав чоловіків, які не знали міри в пияцтві й завжди виставляли себе на посміховисько. «Це неподобство, — казав він. — Якщо ти вже п'єш не задля насолоди, а задля того, щоб забути свою лиху долю, то будь такий ласкавий, роби це деінде — там, де ти нікому не завдаватимеш клопоту».

Тим часом чоловік, який був ліворуч від жінки, несподівано потягнувся вниз і підчепив край її каптура пальцем, намагаючись його зняти. Однак незнайомка, з непритаманною для жінок швидкістю, перехопила його руку, відкинула її геть і застигла в тій самій позі, що була дотепер. Навряд чи хтось іще, крім Ерагона, чоловіка й самої жінки, помітив цю невеличку сварку, проте каптур, ніби сам по собі, упав з голови незнайомки, й Ерагон здивовано застиг. Жінка була наче як звичайна, але вона страшенно нагадувала Арію. І єдиною відмінністю між ними були лиш її очі та вуха. Очі — круглі й рівні, а не розкосі, наче в кішки, а вуха — звичайнісінькі, без гострих китичок, як у всіх ельфів. Вона була така ж вродлива, як Арія, проте виглядала не так екзотично.

Не вагаючись ані миті, Ерагон спробував проникнути в думки жінки, щоб дізнатися, хто ж вона насправді, але відразу отримав болючий магічний удар, що вивів його з рівноваги. Тим часом у його голові пролунав приглушений і радісний вигук: «Ерагоне!»

«Арія?»

Їхні очі зустрілись за секунду до того, як п'яна юрба знову стала вештатись кімнатою й роз'єднала їхні погляди.