Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Смуги глибоких порізів на руці воєначальника нагадали Насуаді кістяк риби, й ця несподівана думка здалася дівчині настільки смішною, що їй довелось прикусити язика, щоб не захихотіти.

Скажено завиваючи, Фадавар порізав собі руку вшосте.

— Спробуй, зроби так само, відьмо! — гаркнув він на неї, заглушаючи гуркіт барабанів і падаючи на одне коліно.

І вона зробила.

Тремтячи всім тілом, Фадавар переклав ножа з правої руки в ліву, бо правила вимагали, щоб на одній руці було не більше шести порізів, інакше можна було скалічити вени й сухожилля, розташовані близько до зап'ястка. Коли Насуада повторила його рух, король Орин не витримав, став між ними й закричав:

— Припиніть! Я не дозволю, щоб усе це продовжувалось! Ви вб'єте себе!

Однак йому тут-таки довелося відскочити, бо Насуада блискавично махнула ножем і прошипіла крізь стиснуті зуби:

— Не лізь…

А Фадавар уже взявся за свою правицю, випустивши з неї цілу річку крові. «Він стиснув кулак», — збагнула дівчина й стала молитися, щоб ця помилка стала для нього фатальною й зламала його дух.

Коли ніж торкнувся Насуадиної правої руки, вона не стрималась і зашипіла від болю. Лезо ножа пекло ніби розпечене, а коли воно було якраз посередині долоні, її ліва рука несподівано здригнулась, і ніж залишив на її шкірі довгий, кривий слід, удвічі глибший за всі попередні. На мить дівчині перехопило подих. «Я більше не можу, — подумала вона. — Я більше не можу… Я не можу! Це надто важке випробування для мене. Ліпше б я померла…

Нехай усе це скінчиться!» Але цей напад душевної слабкості несподівано заспокоїв її, вона відчула полегшення, а також упевненість у тому, що тепер уже нізащо не відступить.

Коли Фадавар увосьме приклав ніж до руки, його блідий метал застиг за чверть дюйма від чорної шкіри. Піт заливав воєначальникові очі, а його рани стікали рубіновими сльозами. Здавалося, відвага ось-ось покине його, проте він загарчав і різким рухом лишив на правій руці другий поріз.

Сили Насуади теж майже вичерпувались, але вагання супротивника миттю змусило її оговтатись, і біль став нагадувати їй відчуття насолоди. Дівчина лишила на руці другий поріз і відразу ж замахнулася ножем іще раз.

— Витримай це, — прошепотіла вона сама до себе.

Думка про те, що йому доведеться зробити аж два порізи за один раз, щоб наздогнати Насуаду, а другий, щоб перемогти її, схоже, неабияк вжахнула Фадавара. Він заплющив очі, облизав губи й міцніше стис руків'я ножа, перш ніж завдати подвійного удару.

Потому він знову облизав губи, проте його ліву руку несподівано зсудомило, і ніж випав зі скарлючених пальців, глибоко встромившись у землю.

Зробивши надлюдське зусилля, воєначальник підняв зброю. Його груди здіймалися під сорочкою із шаленою швидкістю. Він укотре торкнувся лезом руки, зробив маленьку подряпинку, але тут-таки затремтів усім тілом, випустив ножа й, притуливши скалічені руки до живота, мовив:

— Я здаюсь.

Барабанний бій стих.

Запанувала тиша, але за мить намет сповнився вигуками Орина, Джормандера й усіх, хто в ньому був.

Ні на кого не звертаючи уваги, Насуада насилу допленталась до свого стільця й упала на нього, намагаючись звільнити свої ноги від ваги тіла, перш ніж вони підкосяться під нею. Дівчина старалася не втратити свідомість, оскільки знепритомніти перед людьми зі свого племені зараз їй аж ніяк не хотілось. Вона відчула, як хтось обережно торкнув її за плече. То була Фарика з купою бинтів у руках.

— Моя пані, ви дозволите мені полікувати вас? — спитала служниця, і на її обличчі водночас відбились неспокій і вагання, ніби вона не знала, як Насуада зреагує.

Знесилена Насуада лиш ствердно кивнула. А коли Фарика стала бинтувати її руки, до них підійшли Наако та Рамусева. Шанобливо вклонившись, вони сказали:

— Ніхто й ніколи не витримував стількох порізів під час випробування довгими ножами. І ви, і Фадавар довели, що маєте сталеві характери, однак безсумнівним переможцем є ви. Ми розкажемо своїм людям про ваш учинок, і вони присягнуть вам на вірність.

— Дякую вам, — спромоглася на відповідь Насуада й одразу ж заплющила очі, бо біль у руці ставав дедалі сильнішим.

— Моя пані…

Довкола Насуади залунало безліч звуків, але вона не хотіла в них розбиратись і вирішила поринути в себе, туди, де біль був не такий нестерпний і відчутний. За мить дівчина розчинилася в безкінечному чорному просторі, помережаному кольоровими плямами, що весь час змінювали свою форму.