Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

До реального світу Насуаду повернув голос Тріанни.

— Служнице, облиш своє ганчір'я, щоб я могла полікувати твою пані, — почула Насуада й, повільно розплющивши очі, побачила Джормандера, короля Орина й Тріанну, які стояли довкола неї. Фадавар та його люди вже пішли з намету.

— Ні, — прошепотіла Насуада.

Усі з подивом глянули на неї, а потім Джормандер сказав:

— Насуадо, твої думки затьмарені. Випробування скінчилося, і тобі зовсім не обов'язково терпіти біль. У будь-якому разі, ми маємо зупинити твою кровотечу.

— Фарика дасть лад моїм порізам, а пізніше я покличу лікаря, щоб він мені їх зашив, і зроблю припарку, щоб зменшити набряки, ото й усе.

— Але навіщо?

— Випробування довгими ножами вимагає, щоб супротивники дозволили своїм ранам загоїтись природним шляхом. Інакше ми б не відчули біль повною мірою. І якщо я порушу це давнє правило, то Фадавара оголосять переможцем.

— Тоді дозволь мені бодай трішки полегшити твої страждання, — попрохала Тріанна. — Я знаю кілька заклять, що можуть зняти будь-який біль. І якби ти порадилася зі мною напередодні, я б зробила так, що ти могла б відрізати собі руку, нічого при тому не відчувши.

Насуада захихотіла, але її голова тут-таки знесилено схилилась набік від запаморочення, та за мить дівчина опам'яталася й сказала:

— Моя відповідь завжди буде однаковою: шахрайство — це огидно. Я мала виграти випробування без нього, щоб ніхто не зміг заперечити моєї перемоги.

Тоді король Орин дуже обережно поцікавився:

— Ну а що б було, якби ти програла?

— Я не могла програти. Я б ніколи не дозволила Фадавару керувати варденами, навіть якби це означало, що я помру.

Орин трохи помовчав, поглядаючи на дівчину спідлоба, а потім сказав:

— Я вірю тобі. Але чи варта вірність племен аж такої великої жертви? Насуадо, ти не звичайна людина, і ми, у разі чого, не зможемо так просто знайти тобі заміну.

— Вірність племен? Ні… Мій учинок справить враження не тільки на племена, і ти це знаєш. Це надихне всіх варденів, а що може бути більш важливим?

— Ти ще скажи, що вардени перемогли б Галбаторікса, якби ти сьогодні померла… Померши сьогодні, ти б просто змарнувала своє світле життя, залишивши після себе хаос і безлад.

Правду кажучи, Насуада пила і вино, і медовуху, й інші міцні напої, проте щоразу вона намагалася бути обачною зі своїми словами й учинками, інакше б хтось інший міг уважати себе вищим за неї. Однак зараз дівчина сп'яніла від болю, тож стримувати себе було куди важче. Пізніше дівчина зрозуміла, що змогла б відповісти Оринові ввічливіше навіть після трьох кухлів гномівської чорничної медовухи з медом. Але зараз вона не втрималась:

— Ти хвилюєшся, ніби якийсь стариган, Орине! Я мала це зробити і я це зробила. І говорити про мій учинок зараз немає жодного сенсу… Ніде правди діти, я дуже ризикувала. Але ми ніколи не переможемо Галбаторікса, якщо не будемо танцювати на краю крутої скелі. Орине, ти король і мусиш розуміти, що небезпека — то ніби капелюх, який людина вдягає тоді, коли вона наважується вершити долі інших людей.

— Я добре це розумію, — відповів Орин. — Я й моя родина захищали Сурду від Імперії кожен день свого життя, доки вардени ховались у Фартхен Дурі, сподіваючись на щедрість Ротгара. — Із цими словами він круто повернувся, так, що поли його накидки здійнялися в повітря, і вийшов з намету.

— Це дуже необачний вчинок, моя пані, — зітхнув Джормандер.

Цієї миті Фарика смикнула Насуаду за пов'язку, від чого дівчина аж здригнулася, а потім прошепотіла:

— Знаю. Завтра я виправлю свою помилку.

Після цих слів Насуада поринула в забуття, вивести з якого її вдалося лише Джормандеру. Він торсав її за плече й щось голосно говорив, однак дівчині знадобилося аж кілька хвилин для того, щоб зрозуміти, що саме він каже:

— …дивись на мене, чорт забирай! Ось так! І не здумай засинати, бо більше ніколи не прокинешся.

— Можеш мене відпустити, Джормандере, — сказала Насуада й вичавила жалюгідну посмішку. — Зі мною вже все гаразд.

— А мій дядько Ундсет був ельфом!

— Хіба?

— Ха! Ти така сама, як і твій батько, ніколи не зважаєш на небезпеки! Але знаєш, різні там племена можуть гнити у своїх кривавих звичаях, скільки їм заманеться, однак ти маєш негайно пустити до себе цілителя! Адже в такому стані ти не можеш тверезо мислити!

— Саме тому я й чекала, доки настане вечір. Бачиш, сонце вже майже сіло, і сьогодні я можу спокійно відпочити, а завтра зроблю всі справи, які вимагатимуть моєї уваги.