Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Зосередженість Вершника похитнулася, і Варауг тут-таки спробував проникнути в його свідомість, полонити його… паралізувати… придушити його думки так, щоб Ерагон не зміг зробити нічого більше, як просто дивитися на Тінь із тупою безсилою люттю. Якесь украй неприємне поколювання пробігло по руках і ногах Вершника, коли ворожі духи струменіли крізь його тіло, не обминувши жодного нерва.

— О, твоє кільце сповнене світла! — вигукнув Варауг, і його очі розширились від задоволення. — Гарне світло! Воно живитиме нас дуже довго!..

Мабуть, він хотів сказати щось іще, та раптом заревів від люті — Арії вдалося схопити зап'ясток Тіні й крутонути його з такою силою, що він аж хруснув. Ельфійка вислизнула з обіймів Варауга ще до того, як він зміг зцілити себе. Якусь мить вона сиділа на підлозі, судомно хапаючи ротом повітря. Варауг хотів ударити її ногою, та ельфійка блискавично відскочила від нього й спробувала схопити свій меч.

Тим часом Ерагон увесь тремтів від напруги. Він пробував прогнати гнітючу свідомість Тіні.

Рука Арії нарешті-таки намацала руків'я меча. І тоді Тінь із криком кинулась на неї. Сплівшись у клубок, вони покотилися по підлозі. Але меч був у Арії. За мить ельфійка вдарила Варауга по голові руків'ям. Той обм'як, і Арія відскочила назад, спритно звівшись на ноги.

Якраз у цей час Ерагон таки звільнився від Варауга. Не думаючи про власну безпеку, Вершник пішов у наступ на свідомість Тіні. Тепер йому залежало тільки на тому, щоб затримати Тінь бодай на якийсь час.

Варауг звівся на коліно, та раптом похитнувсь — це Ерагон подвоїв свої зусилля.

— Убий його! — крикнув Вершник.

Арія зробила блискавичний випад. Її темне волосся майнуло в повітрі… Меч пройняв серце Тіні…

Варауг якось дивно відкрив рота… А потім він завив… Він вив так пронизливо, з таким відчаєм, що пластини скла в ліхтарі дрібно затремтіли… Тінь потягнулась до Арії, непевною ходою ступила до неї кілька кроків і завмерла. Її шкіра ще більше поблякла. Вона стала геть прозора, показавши десятки осяйних духів, ув'язнених усередині тіла. Ці духи пульсували, збільшувались, збільшувались, аж доки шкіра Варауга не луснула вздовж м'язів. Останнім потужним сплеском світла духи розірвали Тінь на шматки й миттю зникли, пройшовши крізь стіни так, наче камінь нічого для них не важив.

Серце Ерагона нарешті перестало калатати. Вершник ледь стояв на ногах, ніби який старезний дід. Він сяк-так дочвалав до Арії. Ельфійці теж було важко. Вона зіперлась на стілець, усе ще тримаючись рукою за горло. За якусь мить Арія закашлялась, сплюнувши на підлогу кров. Здавалось, вона не може вимовити жодного слова. Тоді Ерагон поклав їй руку на плече й мовив: «Вайзе хейл». Коли його енергія потекла до Арії, ноги Вершника підігнулися, і він мусив схопитися за стілець, щоб не впасти.

— Тобі краще? — тихо спитав юнак.

— Краще, — прошепотіла Арія й посміхнулась. Потім вона звела руку в той бік, де нещодавно був Варауг. — Ми таки вбили його… Ми вбили його, а самі живі, — її голос звучав здивовано: — Убити Тінь і вижити… таке мало кому вдавалось…

— Це тому, що вони билися поодинці, а ми — разом.

— Хіба?

— Так, ти добре допомогла мені у Фартхен Дурі, а я тобі тут.

— Можливо.

— Тепер я маю право називати тебе Убивцею Тіні.

— Нас обох…

Їхню розмову обірвав протяжний жалібний крик Сапфіри. Вона все ще стояла на колінах, а її кігті вп'ялись у кам'яну підлогу. «Він пішов! — сказала вона. — Пішов! Пішов назавжди!..»

— Сапфіро, що сталося? — скрикнула Арія.

Дракон мовчав. Тоді Арія запитально глянула на Ерагона.

Ерагон насилу вимовив ті слова, які нізащо не хотів вимовляти:

— Оромис і Глаедр загинули… Галбаторікс убив їх…

Арія похитнулась, немов її хто вдарив.

— Ах… — вона схопилась за спинку стільця так сильно, що кісточки її на руках побіліли. Сльози забриніли в її розкосих очах, покотились на щоки… — Ерагоне… — вона схилилась Вершникові на плече, а той мимовільним рухом ухопив ельфійку в обійми. Його очі теж стали вологі. Вершник стис зуби, щоб опанувати себе, бо вже готовий був невтішно плакати, мов дитина.

Так вони й стояли, втішаючи одне одного.

— Як це сталося? — ледь чутно спитала Арія.

— В Оромиса стався приступ, і поки він був безпорадний, Галбаторікс змусив Мертага… — голос Вершника здригнувся: — Я… я розкажу все тобі й Насуаді… Вона мусить знати… але я не хочу розповідати про це двічі…

Арія кивнула:

— Тоді ходімо.