Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Пальці Вершника тремтіли від перевтоми, тож він насилу розв'язав мотузки довкола своїх ніг. Потому він швидко спустився донизу по правій передній лапі Сапфіри, але, опинившись на землі, таки не втримав рівновагу, шкопиртнув і став рачки, дуже боляче вдарившись гомілкою об камінь, що ховався в траві. Юнак ледь не застогнав від болю й сорому, бо цієї миті був схожий на якогось незграбного старигана, й мерщій став зводитись на ноги.

Вершник іще не встиг і розігнутись, як побачив перед собою руку. Над ним стояв Оромис. Його непідвладне часу обличчя сяяло щасливою посмішкою:

— Ласкаво просимо до Елесмери, Ерагоне-фініарелю. І тебе також, Сапфіро, Блискуча Луско. Ласкаво просимо вас обох.

Ерагон схопився за руку Оромиса, а той, здавалося, без жодних зусиль допоміг йому звестись на ноги. Кілька хвилин потому Ерагон так і стояв мовчки, бо йому запаморочилось у голові. Трішки отямившись, він спочатку торкнувся губ пальцями правої руки, а потім нарешті вимовив прадавньою мовою:

— Хай тобі завжди буде щастя, Оромисе-ельдо, — за мить юнак притис руку до грудей, зробивши жест, яким ельфи висловлювали свою повагу.

— Хай і над тобою довіку сяють зірки, Ерагоне, — відповів Оромис.

Після цього Ерагон привітався з Глаедром, чия вогненна свідомість, як завжди, налякала його своїм безміром.

Сапфіра натомість залишилась там, де й була, вигнувши шию так, що її ніс торкався землі. Плечі й стегна дракона дрібно тремтіли, так, ніби надворі була люта зима, а в кутиках її пащеки з'явилась жовта піна.

Немовби вибачаючись, Ерагон швидко мовив:

— На другий день нашої подорожі ми потрапили в сильний зустрічний вітер… — юнак замовк, бо Глаедр звів свою велетенську голову й з ніг до голови оглянув Сапфіру, але та, здавалось, геть його не помічала. Тоді дракон звівся на лапи, підійшов до неї ближче й дмухнув їй у морду, випустивши крізь ніздрі невеличкі стовпчики полум'я. Відчуваючи, як у Сапфіру повільно перетікає енергія старого дракона, Вершник полегшено зітхнув. Глаедр тим часом випустив хмаринку диму.

«Уранці я літав на полювання, — сказав він, — тож під деревом із білим гіллям, що росте на другому кінці поля, ти знайдеш частину моєї здобичі. Можеш з'їсти все, що захочеш».

Сапфіра із вдячним виразом на морді мовчки кивнула й потягла за собою хвоста, ледь плентаючись до дерева, на яке їй показав Глаедр. Сяк-так діставшись до нього, вона вляглася на землю й уп'ялась зубами в тушу гладкого оленя.

— Ходімо, — сказав Оромис, кивнувши вбік столика й стільців. На столику було кілька ваз із фруктами й горіхами, а ще лежали чималий шмат сиру й хлібина. На самісінькому краєчку притулилися кухоль вина та два кришталеві кубки. Коли Ерагон усівся, Оромис тицьнув на кухоль:

— Ти б не хотів промочити зі мною горло? Гадаю, після такої важкої подорожі в ньому має бути повно пилюки.

— Авжеж, із радістю, — кивнув Ерагон.

Оромис граційним рухом узяв кухоль і наповнив кубки. Подавши один із них Ерагонові, він і собі сів на стільця, розправляючи білу сорочку своїми довгими пальцями.

Ерагон зробив невеличкий ковток. Вино мало вишнево-сливовий смак:

— Майстре, я…

Оромис звів пальця, благаючи юнака замовкнути:

— Якщо ти не хочеш сказати мені чогось надто важливого, то я б волів зачекати, доки до нас не приєднається Сапфіра. А потім ми всі разом поговоримо про те, що вас сюди привело. Згода?

Хвильку повагавшись, Ерагон кивнув і став наминати свіжі фрукти. Оромис тим часом зручніше вмостився на стільці й мовчки невеличкими ковтками продовжував пити своє вино. Його дракон слідкував за всім, що відбувалося на галявині, нагадуючи живу золоту статую.

Сапфіра обідала добрих півгодини, а коли нарешті відірвалась від їжі, то ще хвилин із десять хлебтала воду з чистого холодного струмка. Нарешті вона-таки повернулась до Ерагона, вляглася біля його ніг й сонно закліпала очима. Потім вона ласо позіхнула, показавши свої гострі зуби, і аж тепер привіталася з Оромисом та Глаедром.

«Говоріть про що хочете, — сказала вона, — але не чекайте багато почути від мене, бо я будь-якої миті можу заснути».

«Якщо ти заснеш, — відповів на те Глаедр, — то нам доведеться чекати, аж доки ти прокинешся».

«Це дуже люб'язно з вашого боку», — зітхнула Сапфіра і ледь-ледь не заплющила очі.

— Може, хочеш іще вина? — спитав Оромис, піднявши кухоль над столом. Проте Ерагон заперечно похитав головою. Якусь хвильку ельф помовчав, а потім сказав: