Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— А він іще тобі щось розповів? — спитав Ерагон, відчуваючи, як десь глибоко всередині знову починає жевріти гнів. — Іще якісь секрети, які мені варто знати? Приміром, те, що Мертаг мені не рідня. Чи, може, він узагалі розповів тобі, як перемогти Галбаторікса?

«Оті два дні, які ми разом із Бромом полювали на ургалів, він розповідав мені про своє життя, щоб я могла все це переказати тобі, коли він помре, а ти сам дізнаєшся про те, що він твій батько. Але це ще не все. Бром залишив мені подарунок для тебе».

«Подарунок?»

«Так… спогад про нього… Тобто про те, як він розмовляє з тобою не як казкар Бром, а як твій батько».

— Але перш ніж Сапфіра поділиться з тобою цим спогадом, — мовив Оромис, і юнак зрозумів, що дозволив ельфу чути її слова, — було б краще, аби ти дізнався, як саме все це сталося. Ти готовий почути мою розповідь, Ерагоне?

Вершник якусь мить вагався, але потім кивнув на знак згоди.

Піднявши кришталевий кубок, Оромис зробив кілька ковтків вина, а потім поставив кубок на стіл і сказав:

— Ти, певно, знаєш, що обидва, і Бром, і Морзан, були моїми учнями. Твій батько був молодший за Морзана на три роки, тож так сильно поважав його, що дозволяв себе навіть принижувати й виконувати будь-які його накази.

— Невже?.. Важко уявити, щоб Бром дозволяв комусь собою командувати, — прошепотів хриплим голосом Ерагон.

Оромис швидко, ніби птах, кивнув у відповідь головою:

— Але саме так усе й було. Бром любив Морзана, як брата, незважаючи на те, що той із нього знущався… Одним словом, лиш тоді, коли Морзан зрадив Вершників і клятвопорушники вбили його дракона Сапфіру… Лиш тоді він зрозумів, хто такий Морзан насправді. Він дуже любив його, але ця братська любов була тільки свічкою порівняно з вогнем ненависті, який її змінив. Тоді Бром присягнув, що де б Морзан не був і що б він не робив, той завжди ставатиме йому поперек шляху. Я сто разів умовляв твого батька не робити цього, та його розум був затьмарений втратою Сапфіри. Він навіть слухати мене не хотів. Минули десятки років, але вогонь Бромової ненависті не згас… Він і надалі прагнув скинути Галбаторікса, убити всіх клятвопорушників, а перш за все розквитатися з Морзаном за всі ті страждання, які йому довелось пережити. Твій батько був дуже завзятим чоловіком. Тож невдовзі саме його ім'я вселяло в клятвопорушників жах і дарувало промінь надії тим, хто чинив опір Імперії. — Потому Оромис замислено глянув кудись за лінію горизонту й зробив кілька ковтків вина: — Я пишаюся тим, чого він досяг самотужки, без допомоги свого дракона. Для вчителя завжди приємно, коли його учні досягають успіху… Проте я трішки відволікся… Років із двадцять тому вивідачі повідомили варденів, що в Імперії з'явилась таємнича жінка на прізвисько Чорна Рука.

— Моя мати, — прошепотів Ерагон.

— Саме так… І Мертагова теж, — мовив Оромис. — Спочатку вардени знали про неї лиш те, що вона надзвичайно небезпечна й напрочуд віддано служить Імперії. Але минув якийсь час, пролилося багато крові й стало зрозуміло, що вона служить Морзану й тільки Морзану. Дізнавшись про це, Бром вирішив убити Чорну Руку, а потім напасти й на самого Морзана. А оскільки вардени не знали, де твоя мати може з'явитись наступного разу, Бром подався до замку Морзана й стежив за ним доти, аж доки не знайшов спосіб, як до нього пробратися.

— А де саме був замок Морзана?

— Є… він не був… Замок Морзана ще й досі стоїть, проте ним володіє Галбаторікс. Він розташований біля підніжжя Хребта, на північно-західному березі озера Леона, й добре захований від людського ока.

— Джоуд казав мені, нібито Бром прослизнув до замку, перевдягнувшись у служника, — прошепотів Ерагон.

— Саме так. Хоч це й було дуже непросте завдання — Морзан захистив свій замок сотнями найрізноманітніших заклять, а всіх, хто служив у нього, примушував присягнути йому на вірність прадавньою мовою, а дуже часто й своїм справжнім іменем. Бром довго експериментував і кінець кінцем знайшов-таки шпаринку в закляттях Морзана. Це дозволило йому стати садівником у маєтку, і саме там він уперше побачив твою матір.

Вершник перевів погляд на свої руки:

— І тоді він звабив її, щоб завдати Морзанові болю, так?

— Ні, — відповів Оромис, — хоч, можливо, що спочатку він саме це й збирався зробити. Але потім сталося те, про що ані він, ані твоя мати навіть ніколи не думали: вони закохались одне в одного. І якою б не була та любов, що її раніше відчувала до Морзана твоя мати, тепер вона розбилась об його жорстокість і ненависть до їхнього немовляти — Мертага. Важко сказати, як саме все відбувалося далі, але твоя мати стала вивідачкою варденів і розповідала їм усі секрети Морзана й Галбаторікса, які були їй відомі.