Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Тим часом на допомогу нападникам приспіли інші солдати. З усього було видно, що бій закінчиться нескоро. А на другому кінці села бились не на життя, а на смерть воїни Санда й Едріка.

У ході бою Міцний Молот уже встиг отримати добру дюжину ран. Деякі з них були незначні — приміром, поріз на внутрішньому боці руки, вивихнутий палець та подряпина на ребрах, у тому місці, де його кольчугу пробив кинджал. Але було й кілька серйозних ран. Спочатку один із солдатів, що вже лежав на землі, встромив йому в ногу мисливського ножа — тепер Роран накульгував. Потому стався ще більш неприємний епізод: зазнавши смертельного удару, на Міцного Молота звалився товстий чолов'яга, що тхнув цибулею й сиром. З останніх сил він увігнав Роранові в ліве плече арбалетну стрілу, тож тепер юнакові було дуже важко здіймати руку. До того ж він змушений був залишити стрілу в тілі, оскільки добре знав, що варто тільки висмикнути її, як неодмінно спливе кров'ю, так і не дотримавшись до кінця бою.

Так чи так, відтепер кожен рух завдавав Міцному Молоту шаленого болю, та він розумів, що зупинятись не можна, бо це означало б вірну смерть, тому юнак завдавав усе нових і нових ударів. Здавалося, він не відчував ані болю, ані втоми.

Вардени, що були в нього за спиною, теж, як могли, допомагали своєму командирові — над його головою пролітали вбік ворога списи, час від часу збоку зблискували мечі, рятуючи Рорана від ударів, які той неодмінно б пропустив. Та й повстанські лучники посилали з дахів на землю гострі, оперені краплі свого смертельного дощу. Але все ж таки головний тягар бою падав на юнака, бо саме йому треба було зустрічати ворожих солдатів, коли ті опинялись у вузькому проході поміж возом і купою закривавлених тіл.

У розпалі битви Міцний Молот ударив списом одного з ворожих солдатів. Древко тріснуло й розкололось на дві частини. Залізні обладунки врятували нападника. Однак ошелешений тим, що смерть була так близько, воїн запізнився з ударом у відповідь, тож Роран встиг ухилитись і підняти із землі ще один спис. Він таки зумів смертельно поранити свого супротивника. Та невдовзі й новий спис не витримав напруги бою й розсипався на тріски. Тоді Роран пожбурив їх в обличчя ворогам, схопив із землі чийсь щит і висмикнув з-за пояса свій вірний молот, який іще ніколи його не підводив.

Щоправда, сил уже майже не лишилось. Коли до командира загону підскочив іще один ворог, той ледь стояв на ногах. Його руки налилися свинцем утоми, а зір затуманився. Було таке враження, ніби навколо поменшало повітря, бо як не ковтав його Роран, воно не могло втамувати його задухи. Зібравшись на силі, він змахнув молотом і зламав нападнику шию. Але втома брала своє. Рухи Міцного Молота робились дедалі повільнішими. Він став пропускати удари, яких легко уникнув би на початку бою.

Зрештою, перед ним залишилося всього дванадцять воїнів. Міцний Молот уже бачив, що його пекельне випробування нарешті добігає кінця. Він би ніколи в житті не пощадив останніх ворогів, хоча ті, правду кажучи, навряд чи й стали б прохати в нього пощади. Розуміючи, що їм уже ніяк не проскочити повз варденів, що шлях до порятунку назавжди відрізано, дванадцятеро воїнів із відчайдушними криками кинулись уперед, щоб бодай спробувати забрати із собою на той світ зухвальця, який порішив так багато їхніх побратимів.

На якусь мить у Рорановій душі зринула навіть повага до цих солдатів. Але тільки на мить… Не всім відчайдухам пощастило добігти до Міцного Молота. Четверо з них упали зі стрілами в грудях, а п'ятий, божевільно скрикнувши, розпростерся на землі, коли йому в горло влучив спис. Повстанські списи забрали життя іще двох воїнів Галбаторікса, проте решті вдалося прорватися до того місця, де стояв Міцний Молот. Перший із нападників замахнувся на Рорана гострою сокирою, але той, поборовши різкий біль у плечі, викинув уперед щит і відбив удар. А вже наступної миті ватажок опустив на голову свого супротивника молот, а потім відштовхнувся здоровою ногою й стрибнув уперед, двічі вдаривши ще одного солдата в груди. Той упав йому під ноги з розтрощеними ребрами. Третій воїн спромігся відбити пару ударів Рорана, але потім юнак зробив обманний випад, блискавично змахнув молотом, і солдат Галбаторікса, пронизливо скрикнувши, полетів у обійми смерті. Тепер проти Рорана билося тільки двоє солдатів. Вони пробували завдавати йому ударів по ногах. Кілька разів ті удари навіть зачепили Рорана, та він і не думав падати. Сутичка тривала досить довго, аж поки один із нападників не пропустив потужного удару по голові. Його побратим на секунду застиг із німим жахом на обличчі, зиркнувши на квадратну вм'ятину в шоломі товариша. Цієї секунди вистачило, щоб Роран ударив його по шиї…