Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Так, — упевнено мовив Харалд. — Ми з тобою, Міцний Молоте.

— Тоді за мною! — вигукнув Роран. Схилившись униз, він затяг Карна на Сніговія, а потім поспішив зі своїми вершниками до тієї частини села, де їхні лучники продовжували поливати з дахів стрілами ворожих солдатів. Пробираючись від будинку до будинку, повстанці чули, як повз них пролітають чужі стріли, звук яких був схожий на дзижчання велетенських розлючених комах.

Опинившись у безпеці, Роран наказав, аби вершники віддали свої луки пішим солдатам, а потім послав їх на дахи до решти лучників. Ті поспішили виконати його наказ. Відразу ж потому юнак кивнув Карнові, що вже давно був на землі:

— А тепер мені потрібна твоя допомога, друже. Ти міг би захистити мене й іще десяток воїнів від ворожих стріл?

Карн завагався:

— Як довго має діяти охоронне закляття?

— Може, хвилину, а може, й годину… Хтозна…

— Прямий захист стількох людей забере в мене надто багато сили, але ми можемо вдатися до однієї хитрості. Яка нам різниця, чи я спинятиму стріли в польоті, чи просто примушу їх оминати вас?

— Жодної. Можеш приступати до роботи!

— Кого саме я маю захистити?

Роран підкликав десятьох чоловіків до себе, і Карн спитав ім'я кожного з них. Потому він розправив плечі й зашепотів прадавньою мовою закляття, через що його обличчя стало блідим і виснаженим. Маг намагався накласти закляття аж тричі, але в нього нічого не виходило.

— Пробач, Роране, — мовив він, насилу перевівши подих, — схоже, я не можу зосередитись.

— Чорт забирай, не вибачайся! — крикнув Роран. — Просто зроби це! — Зіскочивши зі Сніговія, він узяв Карнове обличчя руками й зазирнув йому в очі. — Поглянь на мене! Поглянь всередину моїх очей. Ось так… Дивися на мене… Добре. А тепер наклади на нас це чортове закляття.

Карнове обличчя стало яснішим, і він спокійним голосом вимовив кілька довгих складних речень прадавньою мовою.

Сказавши останнє слово, він похитнувся, проте Роран вчасно схопив його попід руки.

— Я це зробив, — прошепотів маг.

Міцний Молот посадив Карна біля стіни й, вдячно поплескавши його по плечу, знову скочив у сідло вірного Сніговія. За мить він пильно глянув на невеличкий загін із десятьох вершників:

— Прикривайте мене з флангів та зі спини, але боронь вас боже опинитися переді мною. Я буду працювати своїм молотом так, ніби в мене вселилась добра сотня злих духів!

— Буде зроблено, командире!

— І пам'ятайте, стріли не завдадуть вам жодної шкоди. Карне, залишайся тут і спробуй не рухатись! Бережи свої сили, друже, а якщо відчуєш, що запаси енергії вичерпуються й ти більше не можеш підтримувати дію закляття, дай нам знак, перш ніж його зняти, гаразд?

Карн перейшов від стіни й усівся на ґанкові будинку:

— Гаразд.

Міцніше схопивши свій щит і молот, Роран глибоко вдихнув на всі груди, намагаючись бодай трішки заспокоїтись.

— Приготуйтеся! — гукнув він, на мить поклав молот на сідло й поплескав вільною рукою Сніговія по шиї.

Потому десятеро вершників виїхали на середину брудної вулиці й опинились віч-на-віч із ворогом, що й надалі продовжував блокувати прохід, загородивши вулицю поміж двома будинками. Близько п'яти сотень солдатів Галбаторікса продовжували стояти в центрі селища — половина з них прикривали своїх побратимів щитами, доки ті намагались перезарядити арбалети.

Раз по раз один із них зводився й пускав стрілу, намагаючись поцілити в когось із лучників, що були на дахах, а потім знову мерщій ховався за щитами, над якими свистіло відразу ж кілька стріл. Невдовзі вся земля перед ними була вкрита стрілами, що стирчали, немов очерет, який ріс на березі кривавої річки.

За кількасот футів від свого загону Міцний Молот побачив невеличку, проте міцну лаву солдатів — це були Санд, Едрік і решта відчайдушних повстанців, яким пощастило вижити. Вони стояли на місці, завзято відбиваючись від шалених атак воїнів Імперії. Юнак раптом згадав про молоду жінку й хлопчину, але їх ніде не було видно.

Відразу ж потому в Рорана полетіла ворожа стріла. Міцний Молот на мить заплющив очі, але та, опинившись за ярд від його грудей, різко змінила напрямок польоту й просвистіла повз, не зачепивши ані його, ані когось із його людей. Схоже, закляття Карна й справді діяло, хоч звикнути до магії було не так уже й легко — серце юнака все одно калатало, мов навіжене, а в горлі йому вмить пересохло.

Сяк-так оговтавшись від переляку, Роран хутко роззирнувся навсібіч і помітив ліворуч поламаний віз, що стояв під стіною будинку. Юнак тицьнув у той бік.