Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Бій закінчився. Міцний Молот опустивсь на коліна, заплющив очі, а потім упав навзнак…

Перше, що він побачив, коли прийшов до тями, було стурбоване обличчя Харалда, який підніс йому до губ металеву флягу.

— Випий-но, — прошепотів воїн. — Тобі стане легше.

Груди Рорана важко здіймалися. На превелику силу він усе ж таки зробив кілька чималих ковтків, відчувши, як тепле вино опалило йому пересохле горло. За кілька хвилин Міцний Молот остаточно оговтався.

— Здається, все гаразд, — тихо сказав він, — дайте-но я зведусь…

Сяк-так Роран став на ноги, зіперся на свій молот й обвів поглядом поле бою — довкола лежали купи понівечених ворожих тіл. Більшість солдатів Галбаторікса загинули від стріл, та було й чимало таких, які відчули на собі вагу Роранового молота.

— Скіль… Скільки їх? — прошепотів юнак до Харалда.

Забризканий кров'ю воїн лиш скрушно похитав головою:

— Я перестав рахувати після тридцяти двох… Може, хто інший скаже, але я не наважуся… Те, що ти зробив, Міцний Молоте… Словом, я ще ніколи не бачив, щоб хтось із простих смертних таке виробляв. Сапфіра недарма обрала вашу родину. Ви з Ерагоном — неперевершені воїни. І знай, що б там не чекало на нас попереду, від сьогодні я завжди вважатиму тебе героєм…

— Їх було сто дев'яносто три! — крикнув Карн, який встиг за цей час обнишпорити все довкола.

— Ти впевнений? — не повірив власним вухам Роран.

Карн ствердно кивнув:

— Так! Я все бачив і уважно порахував. Їх було б сто дев'яносто чотири, якби бідолаху, якому ти випатрав кишки, за мить до того не вразила в спину стріла.

Міцний Молот хрипко розреготався:

— Шкода, що їх було… так мало… Ще б семеро, і я дотягнув би до двох сотень.

Решта воїнів теж зареготали.

— Дозволь я огляну твої рани, — попрохав Рорана Карн, побачивши стрілу, що стирчала в того з лівого плеча.

— Ні! — прибрав його руку юнак. — Гадаю, серед наших солдатів чимало таких, що потребують твоєї допомоги більше, ніж я. Оглянь спершу їх.

— Роране, кілька твоїх ран можуть бути смертельними, якщо я зараз не спиню кровотечу. Це не забере багато часу.

— Ні, зі мною все гаразд, — рішуче сказав юнак. — Дай мені спокій.

— Міцний Молоте, та ти лиш поглянь на себе!

Роран не чекав на таку відповідь. Він трохи постояв, а потім і справді оглянув себе з ніг до голови.

— Отакої! — вдавано спокійно присвиснув Міцний Молот. — Тоді зроби все якомога швидше.

Доки Карн витягував з його плеча стрілу й бурмотів різні закляття, Роран бездумно дивився в глибоке небо, що в цю мить було таким порожнім, як і його душа. Рани, що їх лікував чарівник, спочатку боліли, потім давали знати про себе свербінням, а потім усе поступово вщухло. Щоправда, Роран ще й досі відчував неймовірну втому, зате його голова була значно яснішою, ніж раніше. Схоже, Карн витратив на його зцілення чимало сил, бо обличчя чарівника геть посіріло, а сам він тремтів усім тілом. Аби не впасти, Карн обіперся руками собі об коліна й простояв так доволі довго.

— Ну, я піду… — нарешті сказав він, насилу перевівши подих. — Спробую допомогти іншим пораненим. — І він пішов, похитуючись так, ніби випив надто багато елю.

Роран стурбовано глянув йому вслід. Треба було рушати й самому, бо Міцний Молот іще й досі не знав, чи залишився хто живим із решти повстанців. Юнак обвів поглядом поле бою. Скрізь лежали мертві тіла, одні — у червоних строях армії Галбаторікса, другі — у сірих вовняних сорочках, яким надавали перевагу вардени.

— А що з Едріком і Сандом? — спитав Роран у Харалда.

— Мені дуже шкода, Міцний Молоте, але я не бачив нічого, крім свого меча.

Невдовзі Роран помітив на даху найближчої хатини кількох лучників.

— Що з Едріком і Сандом? — закричав він до них.

— Ми не знаємо, Міцний Молоте! — відповіли ті.

Тоді Роран у супроводі Харалда та ще трьох воїнів повільно пішов до центрального майдану селища, добиваючи кожного ворожого солдата, який видавав себе рухом чи стогоном. Невдовзі вони опинилися там, де число загиблих варденів значно перевищувало загиблих солдатів Галбаторікса. Сумно роззирнувшись навкруги, Харалд грюкнув мечем об щит і гукнув:

— Агов, є хто живий?

— А хто ви такі? — почувся за якусь мить голос із-за стіни одного з найближчих будинків.

— Харалд, Міцний Молот і ще кілька варденів. Якщо ти служиш Імперії, то здавайся, бо всі твої брати мертві й ти не зможеш нас подолати!

За будинком хтось завовтузився, а потім зі схованки почали виходити воїни. Дехто з них допомагав іти своїм пораненим товаришам. І всі вони були так сильно заляпані кров'ю, що Роран спочатку навіть не зрозумів, повстанці це чи слуги Галбаторікса. Загін складався з двадцяти чотирьох відчайдухів. Одним з останніх до Рорана вийшов Едрік, який майже ніс на собі воїна, що втратив під час бою праву руку.