Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Я саме це й казала.

— Так, саме це… — Роран примусив себе через силу посміхнутися: — Вибач, кохана, я просто забув… І не тримай на мене зла за те, що я ділюся з тобою своїми тривогами, коли в тебе, мабуть, вистачає й своїх. — По цих словах він поклав руку на її животик.

— Твої тривоги завжди будуть моїми, аж доки нас не розлучить смерть, — прошепотіла Катріна й тицьнулась носиком у його дужу руку.

— Можливо, тільки деякі з них, — відповів Міцний Молот, — адже я так тебе кохаю, що не хочу, аби ти ще коли хвилювалася.

Потому Катріна відсунулась від нього на кілька дюймів, і юнак побачив, що її очі стали порожні й байдужі. Так бувало завжди, коли вона починала думати про той час, що його провела в Хелгрінді.

— Ні, — прошепотіла вона, — я хочу розділити з тобою геть усе.

— Годі сумувати, — іще міцніше обняв її Роран, шкодуючи про те, що Ерагон знайшов на Хребті яйце Сапфіри. За мить він поцілував Катріну в потилицю й мовив:

— Поцілуй мене, люба, і давай спати, бо я такий втомлений… ніби мрець.

Дівчина посміхнулася й солодко поцілувала свого коханого в губи. А тоді вони сховалися під ковдру й стали дослухатись до шуму річки Джиєт, оскільки все інше ще спало. Невдовзі Роран провалився в сон, у якому вони з Катріною стояли на носі якогось корабля й пильно вдивлялись у пащеку велетенського виру — Боарового Ока.

Поглядаючи на нього, юнак весь час думав: «Невже в нас є бодай один шанс на порятунок?»

На глибині кількох сотень футів під Тронжхеймом була велетенська печера з чорним озером невідомої глибини, що мало мармурові береги. Зі стелі печери звисали сталактити кольору слонової кістки, а з підлоги подекуди стирчали велетенські сталагміти, які були ширшими за найбільші дерева в Ду Вельденвардені. На берегах озера, порісши мохом і грибами, стояло двадцять три низесенькі кам'яні хатинки, над дверями яких висіли магічні ліхтарі. Решта печери поринула в темряву.

В одній із таких хатинок наразі й гостював Ерагон. Він сидів на крихітному стільці за гранітним столом, що ледь сягав йому колін. Повітря сповнювали запахи козячого сиру, свіжих грибів, дріжджів, тушкованого м'яса, голубиних яєць та вугільного пилу. Навпроти юнака сиділа Глумра — невеличка жінка-гном із родини Морд, що була матір'ю Квесторка, командира Ерагонової охорони. Жінка весь час схлипувала, а потім знову й знову починала рвати на собі волосся та бити себе в груди кулаками, а сльози лишали блискучі доріжки на її пухкеньких щічках.

Вони були в хатинці самі-самісінькі. Охорона Вершника, до якої замість Квесторка приєднався Транд, один із найкращих солдатів Орика, чекала юнака надворі разом із перекладачем Хюндфастом. Його Ерагон відпустив відразу ж потому, як дізнався, що Глумра доволі непогано розмовляє мовою людей.

Оговтавшись після нападу, Ерагон полинув думками до свідомості Орика, і той наказав йому негайно тікати до печер Інгейтум, де можна було почуватися в цілковитій безпеці. Вершник не мав іншого вибору, як послухатись, і залишався на землях Інгейтум, аж доки Орикові не пощастило вмовити решту ватажків зробити перерву до наступного ранку. Він дуже перепрошував і пояснив, що в його клані сталася надто неприємна подія, яка потребувала його негайного втручання. Потому, взявши своїх найкращих воїнів і чарівників, ватажок Інгейтум попрямував до місця засідки, де загін уважно все обстежив. Закінчивши оглядати місце бою, Орик поспішив до своїх печер.

— Нам треба дуже багато чого зробити, — сказав він Ерагонові, щойно його побачив, — але в нас мало часу. Засідання кланів розпочнеться завтра о третій годині ранку, але перш ніж воно розпочнеться, нам конче треба дізнатися, хто стоїть за цим зухвалим замахом. Якщо нам пощастить, тоді ми матимемо потужну зброю проти наших ворогів, а якщо ні — то нам і надалі доведеться шкопиртати в темряві, так і не знаючи, хто на нас гострить зуба. З одного боку, ми можемо нікому не казати про все, що сталося, хоча, з іншого — усі й так про це дізнаються, щойно почнеться засідання. Адже кнурлани, напевно, чули відлуння бою в тунелях під Тронжхеймом, тож обов'язково захочуть дізнатися, що там сталося. Згодься, гуркіт був такий сильний, що міг нагадати їм землетрус, а вони завжди попереджають мешканців Тронжхейма про всі можливі катастрофи. Словом, ми довго не протримаємо в таємниці напад на тебе. — Орик тупнув ногою й виголосив ціле море прокльонів, адресуючи їх пращурам тих негідників, які намагалися вбити Ерагона. Потому він сперся кулаками собі на коліна й мовив: — Нам треба діяти блискавично. Гадаю, спочатку ми маємо знайти кнурланів і зробити так, щоб вони мовчали, як риби. Ми докладно про все в них розпитаємо, а потім запропонуємо їм хабаря або ж викрадемо їхні літописи, а тим, хто відмовиться мовчати, нагадаємо про те, що в нас дуже гостра зброя. І лише після цього нам можна буде шукати ворогів. Часу лишилося зовсім обмаль — або ми встигнемо до світанку, або на тебе й далі полюватимуть.