Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

Енергія, що надходила від Арії та решти ельфів, послабшала майже вдвічі. Навіть Сапфіра почала тремтіти від перевтоми. Ерагон уже ледь не втратив будь-яку надію на перемогу, коли раптом Мертаг скрикнув від болю й перестав чинити опір. Навряд чи він сподівався на такий успіх супротивника.

«То що будемо робити тепер? — спитав Ерагон в Арії та Сапфіри. — Як гадаєте, нам вдасться взяти їх у заручники?»

«Я відпускаю їх», — крикнула Сапфіра й справді відпустила Торнака, відштовхнувшись від нього лапами. Вона важко змахнула крилами — треба було втриматись у повітрі. Ерагон озирнувся через плече й побачив, як до них стрімко наближається вигоріла на сонці трава. Потім він відчув потужний удар у спину, і в нього потемніло в очах.

Прийшовши до тями, Вершник побачив за два дюйми від свого носа Сапфірину луску, що сяяла, наче зеленувата крига. Потому він відчув, як хтось настійливо пробує пробитись до його свідомості з дуже великої відстані. За якийсь час Ерагон зрозумів, що це була Арія. «Зупини своє закляття, Ерагоне! — гукала вона. — Воно нас уб'є. Зупини його! Мертаг уже надто далеко! Прокинься, Ерагоне, інакше ти назавжди провалишся в порожнечу!»

Ерагон рвучко звівся в сідлі. Сапфіра лежала на землі, оточена воїнами короля Орина. Юнак іще й досі не міг як слід збагнути, що саме з ними сталося. Арії поблизу не було. За мить Вершник відчув, як закляття, що його він наклав на Мертага, ще й досі продовжує витягувати з нього сили. Якби не допомога Сапфіри, Арії та інших ельфів, він уже напевно давно б помер…

Урешті-решт, Ерагон таки припинив дію закляття, а потім став шукати очима Торнака й Мертага.

«Вони он там», — мовила Сапфіра, повівши мордою.

Далеко на північному заході Вершник і справді побачив Торнака, що дуже низько летів над землею вгору по річці Джиєт, тікаючи до армії Галбаторікса, яка перебувала за кілька миль від них.

«Як це сталося?» — спитав Ерагон.

«Мертаг знову зцілив Торнака, і йому пощастило приземлитися на один із пагорбів. Тоді вони спустилися з нього й зуміли злетіти ще до того, як ти прийшов до тями», — відповіла Сапфіра.

А вже за кілька секунд до них долинув зміцнілий голос Мертага:

«Не думайте, що ви перемогли, Ерагоне й Сапфіро! Ми ще зустрінемось, обіцяю вам. І тоді на вас чекатиме ганебна поразка, бо ми будемо сильніші, ніж зараз!»

Ерагон стиснув щит та шаблю так сильно, що в нього аж кров заграла під нігтями.

«Як ти гадаєш, може, їх наздогнати?» — заскреготав він зубами.

«Не думаю, що це гарна ідея, — заперечно похитала головою Сапфіра, — бо ельфи не зможуть підтримувати тебе на такій великій відстані, а без їхньої допомоги ми навряд чи сьогодні перемогли б».

«А знаєш, у нас би все вийшло, — Ерагон у розпачі стукнув себе кулаком по нозі. — Який же я дурень! Я забув про Арен. Нам слід було скористатися енергією Бромової каблучки!»

«У твоїй голові було надто багато думок. Будь-хто на твоєму місці міг зробити помилку».

«Може, й так, але я все одно мав згадати про Арен. Тоді б ми неодмінно захопили Торнака й Мертага».

«А що потім? — спитала Сапфіра. — Що б ми робили з ними потім? Ти б напоїв їх зіллям, так як Смерк напоїв тебе в Джиліді? Чи просто вбив би їх?»

«Не знаю! Але ми могли б допомогти їм змінити справжні імена й знищити їхні присяги Галбаторіксу. Згодься, відпускати їх просто так дуже небезпечно».

«Звісно, — сказала Арія. — Але і ти, і Сапфіра надто втомлені. Як на мене, нехай собі Торнак і Мертаг тікають. Я не хочу, щоб ви їх переслідували. Це смертельно небезпечно. А крім того, у нас нема змоги утримувати в полоні дракона й Вершника, а вбити їх буде не так уже й легко, як тобі може здатися. Треба радіти бодай з того, що нам пощастило їх відлякати. А коли вони насміляться напасти на нас знову, ми проженемо їх іще далі».

Ерагон дивився вслід Торнакові й Мертагу, аж доки вони не розчинилися в повітрі. Потім Вершник зітхнув і погладив Сапфіру по шиї:

«Будь ласка, не дай мені зараз заснути, бо я прокинуся не раніше, як за два тижні».

«Я теж».

«Ти маєш пишатися тим, що перемогла Торнака».

«Авжеж, перемогла, — струснула головою Сапфіра. — От тільки навряд чи наше змагання було чесним. У Торнака немає мого досвіду».

«І твого таланту».

Повернувши голову, Сапфіра лизнула Ерагона в руку. У її очах зблиснули ніжні вогники.

Вершник посміхнувся у відповідь.

«Знаєш, — сказав він за якусь мить, — мене ще й досі дивує те, що Мертаг не поступався мені у швидкості. Схоже, магія Галбаторікса таки сильніша за мою».