Марина Дяченко - Шрам

Мало що змінилося, коли обоє подорослішали. Боязкому Карверу не вдавалися любовні пригоди — Егерт повчав друга, мимохідь викрадаючи з-під його ж носа дівчат, яким симпатизував Карвер. Той зітхав і вибачав, вважаючи власне приниження самопожертвою заради дружби.

Егерт вимагав від оточуючих такої ж відваги, якою володів сам, і всіляко насміхався над приятелями, які не виправдовували його очікувань. Отут Карверу доводилося особливо сутужно. Одного разу пізньої осені, коли річка Кава, що огинала місто, вкрилася першою кригою, Егерт запропонував змагання — хто швидше перебіжить по тонкій льодовій поверхні з берега на берег. Усі його приятелі відразу послалися на спішні справи, хвороби й недуги, а Карвер, який, як завжди, опинився під рукою, заробив у обличчя презирливу усмішечку й таке їдке слівце, що змусило його почервоніти від вух до самісіньких п’ят… Мало не плачучи, він погодився на умови Солля.

Звісно, Егерт, який був вищим і важчим, благополучно прослизнув по гладенькій кризі на протилежний берег, лише здивовані риби в темній глибині роззявили роти. Звісно, у вирішальний момент Карвер злякався, призупинився, збираючись повернутися, і з ляскотом бухнув у чорну, променисту, як зірка, ополонку, великодушно надавши Егерту можливість урятувати себе й цим заробити нові лаври.

Цікаво, що він був щиро вдячний Соллю, який витяг його з крижаної води.

…Матері дорослих доньок здригалися від однієї згадки імені Егерта Солля, батьки синів-підлітків наводили його як приклад. Рогоносці супилися, зустрівши Егерта на вулиці, й усе ж таки гречно вітали його. Бургомістр пробачав йому бешкети й капості, що вчинялись у місті, крізь пальці дивився на скарги, що надходили на Солля, бо свіжіла ще згадка про той випадок під час веприних боїв.

Батько Солля, як і багато хто в Каваррені, розводив бойових вепрів, а це вважалося тонким і шанованим мистецтвом. Чорні вепри з дому Солля були винятково люті й кровожерливі, конкуренцію їм становили хіба що бурі смугасті вепри з будинку бургомістра. Не траплялося боїв, у фіналі яких не зустрічалися б ці вічні суперники, боротьба велася зі змінним успіхом, поки одного погідного літнього дня бурий смугастий чемпіон на прізвисько Рік не сказився просто на арені.

Без зусиль пропоровши черево супротивникові — чорному красеню Харсу, знавіснілий кабан кинувся на публіку. Його смугастий товариш, який трапився тому на дорозі, теж упав з розпоротим черевом, тим самим ненадовго затримавши безумця. Бургомістр, який за традицією займав із сімейством перший ряд, устиг тільки несамовито заволати й, підхопивши дружину, виплигнути ногами на оббите оксамитом сидіння.

Ніхто не відає, чим скінчилась би ця кривава драма; цілком імовірно, що на багатьох відвідувачів, які цього дня прийшли насолодитися боями, і насамперед бургомістра, чекала б сумна доля красеня Харса. Рік же, ще з поросятка навчений лютувати, вирішив, очевидно, що ось він, нарешті, його день. Бідолаха помилився — це був день не його, а Солля, який опинився в центрі подій раніше, ніж публіка з задніх рядів зрозуміла, що відбувається.

Егерт вигукував на адресу Ріка, на його думку, найобразливіші для вепра слова; у його лівиці безупинно вертілася сліпучо яскрава тканина (як потім виявилося, накидка однієї з екстравагантних дам, яка прикривала нею свої оголені плечі). Рік забарився всього на мить — цієї миті вистачило безстрашному Соллю, щоб, підскочивши впритул, всадити під лопатку бурого безумця свій довгий, виграний на парі кинджал.

Вражений бургомістр підніс дому Соллей найщедріший з можливих подарунків: всіх бурих смугастих вепрів, які утримувалися в його загонах, відразу засмажили й з’їли (щоправда, м’ясо їх виявилося твердим і жилавим). Егерт сидів на чолі столу, батько його розчулено ковтав сльози — адже тепер чорним красеням Соллів не було в місті рівних! А старість обіцяла Соллю-старшому спокій і розраду, оскільки син його був ліпшим із синів.

Мати Егерта не була присутня тоді на бенкеті — вона часто хворіла й не любила гучних збіговиськ. Сильна й здорова колись жінка, вона вперше злягла після того, як Егерт убив на дуелі свого першого супротивника. Соллю іноді спадало на думку, що мати його уникає, мало не боїться. Втім, він завжди гнав геть дивні чи неприємні думки.

…Погожої сонячної днини — мабуть, це був перший по-справжньому весняний день — купцеві Вапі, який прогулювався набережною під руку з молодою дружиною, випала приємна нагода познайомитись.