Джордж Мартин - Таємничий лицар

— Від того, що зрадник — боягуз, його зрада не стає менш тяжкою, — саме казав пан Водограй. — Я вислухав ваше бекання, пане Амброзе, і повірив одному слову з десяти. За цим рахунком дозволяю вам утримати десяту частину ваших статків. Молоду наречену теж собі залиште. Бажаю подружнього щастя.

— А Білостін’я? — тремтливим голосом спитав Маслоплав.

— Стягується на користь Залізного Престолу. Я маю намір розібрати його по камінцях і засіяти сіллю самий ґрунт, де стоїть замок. За двадцять років усі забудуть, де він і був. Старі дурні та молоді колотники усе ще ходять на Червонотрав’я, мов на прощу, і садять там квіти на місці, де загинув Даемон Чорножар. Та я не дозволю, щоб Білостін’я стало ще одним пам’ятником Чорному Драконові.

Він майнув блідою рукою.

— А тепер геть звідси, ниций таргане!

— Дякую Правиці за добрість та ласку.

Маслоплав пошкандибав геть, такий засліплений горем, що й не впізнав Дунка, проходячи просто повз нього.

— Ви, пане Фрею, теж можете йти, — наказав Водограй. — Побалакаємо пізніше.

— Як накажуть ваша ясновельможність.

Фрей повів свого малого геть із шатра. Тільки тоді Правиця Короля звернув увагу на Дунка.

Він був старший, ніж Дунк пам’ятав: різко окреслене обличчя, шкіра бліда, мов кістка, на щоці та шиї — потворна родима пляма винного кольору, яку дехто вважав схожою на крука. Мав на собі чорні чоботи, кармазинову сорочку, а зверху делію димчастого кольору із залізною застібкою у вигляді правиці. Довге біле пряме волосся спадало йому на плечі, зачесане так, щоб ховати відсутнє око — те саме, якого Лихий Булат позбавив його на Червонотрав’ї. Око, яке залишилося, було налите червоним. «Скільки очей має Кровокрук? Тисячу, і ще одне».

— Напевне, принц Маекар мав поважну причину, аби дозволити синові служити при заплотному лицареві, — мовив той, — хоч і не можу собі уявити, щоб у таку службу входили відвідини замку, де зрадники змовляються проти престолу. Яким вітром мого родича занесло до цього гаспидського гнізда? Пан Маслом-срав благає мене повірити, що принц Маекар надіслав вас сюди, аби рознюхати про бунт під личиною таємничого лицаря. Чи дійсно так і було?

Дунк впав на одне коліно.

— Ні, мосьпане. Тобто, так, мосьпане. Яйк йому справді таке сказав. Тобто Аегон. Принц Аегон. Дійсно, так і сказав. Але правдою ви б це не назвали.

— Зрозуміло. Тобто ви двоє дізналися про заколот проти корони і вирішили викрити його самотужки. Так чи ні?

— Ну, не те щоб… Ми, можна сказати, не в ту дірку пхнули носа, от і все.

Яйк схрестив руки і бундючно випростався.

— А між іншим, поки ви нарешті зізволили припхатися з військом, ми з паном Дунканом вже самі зарадили справі!

— Щоправда, нам допомогли, мосьпане, — додав Дунк.

— Заплотні лицарі?

— Саме так, мосьпане. Пан Кайл-Кіт, пан Майнард Бросквин. А ще Глендон Пал. Це ж він вибив із сідла Скри… тобто самозванця.

— Так, цю байку мені вже повідали півсотні людей. Байстрюк з «Дуплястої Калини». Народжений від шльондри та зрадника.

— Народжений від крові звитяжця, — наполягав Яйк. — Якщо він є серед полонених, його треба знайти і звільнити. А також нагородити.

— Хто ти такий — розказувати Правиці Короля, що йому робити?

Яйк навіть оком не змигнув.

— Ви знаєте, хто я такий, дядечку.

— Ваш зброєносець поводиться нестерпно, пане лицарю, — мовив князь Кровокрук до Дунка. — Вам слід вибити з нього дурість.

— Я намагався, мосьпане. Та він же принц.

— Радше сказати, — зауважив Кровокрук, — він дракон. Встаньте, пане.

Дунк підвівся з коліна.

— Серед Таргарієнів завжди хтось бачив пророчі сни, ще задовго до Завоювання, — мовив Кровокрук, — тож не дивуймося, що й Чорножар час від часу показує своє обдарування. Даемон бачив, що у Білостін’ї має народитися дракон, і він народився. Дурник, щоправда, не вгадав кольору.

Дунк зиркнув на Яйка. «Перстень» — подумав він. — «Батьків перстень. Вже не запханий до чобота, а надітий на пальця.»

— От би забрати тебе з собою до Король-Берега, — звернувся князь Кровокрук до Яйка, — і тримати там при дворі, як… скажімо, гостя.

— Батькові це не сподобається.

— Авжеж ні. Принц Маекар має, м-м-м… важку вдачу. Мабуть, треба відіслати тебе назад до Перелітку.

— Моє місце коло пана Дункана. Я його зброєносець.

— Ото ж бо й воно. Та грець із вами — ідіть, куди хочте, і хай боронить вас Седмиця.

— Підемо, — відповів Яйк, — але спершу нам треба трохи грошей. Пан Дункан має виплатити Слимакові викупа за поразку.