Френк Герберт - Бог-Імператор Дюни

Ульот знову спіткнувся. Ухопившись за молодий пагін, утримав рівновагу. Тяжко дихав, ноги тремтіли, бунтуючи проти того, до чого він їх змушував. Йому забракло енергії на черговий ривок.

Один із Д-вовків, велика самка, забігла ліворуч від Ульота. Повернула всередину й стрибнула, перетявши йому дорогу. Гігантські ікла розірвали Ульотове плече. Він гойднувся, але не впав. До лісових запахів додався різкий дух крові. Менший самець ухопив Ульота за праве стегно, і той нарешті з криком упав. Зграя накинулася на нього, і ось крик із жорстокою невідворотністю урвався.

Не зупиняючись задля поживи, Д-вовки знову кинулися в погоню. Їхні носи обнюхували лісову підстилку та мандрівні вихори в повітрі, ловлячи теплі смуги, зоставлені двома іншими втікачами.

Наступного бігуна звали Квутеґ, то було старе й шановане на Арракісі ім’я ще за часів Дюни. Його предок виконував на січі Табр обов’язки старшого над Смертесховищем, але цей факт загубився в трьохтисячолітньому минулому, у яке вже мало хто вірив. Квутеґ біг широкими кроками, його високе струнке тіло, здавалося, ідеально пасувало для такої напруги. У нього були орлині риси обличчя, довге чорне волосся стікало на плечі. Як і його товариші, мав на собі чорний біговий комбінезон зі щільно зітканої бавовни. Одяг підкреслював напруження його сідниць і жилавих стегон, глибокий рівномірний ритм дихання. Лише темп бігу, досить повільний як для Квутеґа, вказував на ушкодження правого коліна: травмувався, коли спускався на дно рукотворної прірви, що оточувала Цитадель Бога-Імператора в Сар’єрі.

Квутеґ почув оклик Ульота, раптову всевладну тишу, а тоді поновлення погоні Д-вовків. Намагався заборонити своїй уяві малювати образ ще одного друга, убитого монструальними вартовими Лето, проте уява не слухалася. Подумки Квутеґ проклинав тирана, але не марнував дихання, аби вимовити прокляття вголос. Лишалася надія, що він зуміє врятуватися, діставшись ріки Айдаго. Квутеґ знав, що думають про нього друзі, навіть Сіона. Завжди вважали його запасливим. Ще в дитинстві він постійно заощаджував сили, зберігаючи їх на мить найвищої потреби, стримано витрачаючи свої резерви.

Попри ушкоджене коліно, Квутеґ прискорив біг. Знав, що річка недалеко. Біль від ушкодження перетворився з муки на невгасиме полум’я, що пекло всю ногу та бік. Він знав межі своєї витривалості. Також знав, що Сіона має вже от-от дістатися води. Вона, найшвидша з усіх, несла запечатаний пакет, а в ньому те, що вони викрали зі сар’єрської фортеці. Біжучи, Квутеґ зосередив думки на цьому пакеті.

«Врятуй його, Сіоно! Використай, аби його знищити!»

Жадібне виття Д-вовків пронизало Квутеґову свідомість. Вони надто близько. Він знав, що не втече.

Але Сіона повинна втекти!

Він ризикнув озирнутися і побачив, як один із вовків намагається обійти його та напасти збоку. У його свідомості вималювалася схема планованої атаки. Коли вовк збоку стрибнув, Квутеґ плигнув також. Заховавшись від зграї за деревом, він схилився над відокремленим вовком, обіруч ухопив його за задню лапу й закрутив пійманою твариною, наче ціпом, що змусило інших розбігтися. Звір виявився легшим, ніж він очікував, тож Квутеґ був майже задоволений зміною подій і вимахував своїм живим києм, молотячи нападників та обертаючись, немов дервіш. У вируванні розбив черепи двом вовкам, але не міг захищатися з усіх боків. Худий самець стрибнув йому на спину, відкинувши до дерева, і Квутеґ випустив свого кия.

— Біжи! — гукнув він.

Зграя знову пробилася до нього, і Квутеґ впився зубами в горлянку худого самця. Прокушував її, вклавши в це зусилля весь свій відчай. Вовча кров приснула йому на обличчя й осліпила. Заточившись, не розрізняючи, у який бік рухається, Квутеґ піймав ще одного вовка. Частина зграї розбіглася, крутячись і перетворившись на верескливий натовп, дехто напав на поранених товаришів. Але більшість зграї далі зосереджувалася на здобичі. Вовчі зуби з обох боків розірвали горлянку Квутеґа.

Сіона теж почула крик Ульота, тоді безпомильну тишу, потім виття зграї, коли вовки відновили погоню. Її охопила така лють, що здавалося, ніби вона може через неї вибухнути. Ульота взяли в цю вилазку завдяки його аналітичним здібностям, умінню розгледіти ціле, виходячи з окремих частин. Це Ульот, витягши незмінний збільшувач зі свого пакета, дослідив два дивні томи, які вони знайшли між планами Цитаделі.

— Думаю, що це шифр, — сказав Ульот.

І Раді, бідолашний Раді, що загинув першим з їхньої групи… Раді сказав: