Френк Герберт - Бог-Імператор Дюни

— Слухай, він намагається щось сказати.

— Не бійтесь іксіан, — проказав він і почув власний голос як дедалі слабший шепіт. — Вони можуть виробляти машини, але більше не можуть виробляти арафель. Я знаю. Я був там.

Лето замовк, збираючись із силами, але відчував, як енергія відпливає з нього, хоч як він намагається її втримати. У ньому знову залунали голоси, благаючи й вигукуючи.

— Припиніть цю дурість! — гукнув він або ж подумав, що гукнув.

Айдаго й Сіона почули тільки дихання зі свистом. Тоді Сіона сказала:

— Гадаю, він мертвий.

— А всі думали, що він безсмертний, — промовив Айдаго.

— Знаєш, що каже Усна історія? — спитала Сіона. — Якщо хочеш безсмертя, відкинь форму. Усе, що має форму, — смертне. Поза формою є безформність, безсмертя.

— Звучить, як його слова, — звинуватив Айдаго.

— Думаю, вони його і є, — сказала вона.

— Що він мав на увазі, кажучи, що твої потомки… приховані, їх не знайдуть? — спитав Айдаго.

— Він створив новий різновид мімікрії, — відповіла вона, — нову біологічну імітацію. Знав, що досяг успіху. Не бачив мене у своїх майбуттях.

— Хто ти? — запитав Айдаго.

— Я — новий різновид Атрідів.

— Атрідів! — Те, що прозвучало в голосі Айдаго, було прокляттям.

Сіона дивилася, як розпадається величезний тулуб, що був колись Лето Атрідом ІІ… і ще чимось іншим. Це щось інше починало розвіюватися тонкими цівками синього диму, що струменів звідти, де запах меланжу був найсильнішим. Маса танула, на каменях під нею з’являлися калюжі синьої рідини. Залишилися тільки невиразні, неясні форми, які могли колись бути людськими, — згусток рожевої піни, уламок кістки з червоними смугами, що надавала колись форму щокам і бровам…

— Я інша, та все ще така, яким був він, — сказала Сіона.

— Ці предки, усі вони… — прошепотів Айдаго.

— Є внутрішній натовп, але я тихо ходжу між ними, і вони мене не бачать. Старі образи зникли, залишається тільки есенція, щоб освітлювати його Золотий Шлях.

Вона обернулася і взяла холодну руку Айдаго у свою. Обережно вивела його з печери на світло, де запрошувала піднятися линва, що звисала з вершини бар’єрної Стіни. Там їх чекали перелякані музейні фримени.

«Жалюгідний матеріал для творення нового світу, — подумала вона, — але їм доведеться послужити. Айдаго вимагатиме ніжної спокуси, опіки, в якій може з’явитися й любов».

Глянувши на ріку, туди, де потік виривався з рукотворної ущелини, щоб розпорошитися між зеленими землями, вона побачила, що південний вітер жене до них темні хмари.

Айдаго звільнив свою руку з її руки, але здавався спокійнішим.

— Погодний контроль дедалі нестабільніший, — сказав він. — Монео думав, що це робота Гільдії.

— Мій батько рідко помилявся щодо таких речей, — погодилася вона. — Мусиш до цього придивитися.

Айдаго раптом згадав сріблясті обриси форелей, що вистрілювали з тіла Лето в річку.

— Я чула Хробака, — сказала Сіона. — Рибомовки підуть за тобою, не за мною.

Айдаго знову відчув спокусу Сіайноку.

— Побачимо, — промовив він. Обернувся і глянув на Сіону. — Що Лето мав на увазі, кажучи, що іксіани не можуть творити арафель?

— Ти не прочитав усіх журналів, — відповіла вона. — Покажу тобі, коли повернемося до Туоно.

— Але що це означає — арафель?

— Це хмара-темрява святого суду. Це зі старої легенди. Знайдеш це все в журналах.

Далі наведено звіт меншості. Ми, безперечно, підпорядкуємося рішенню більшості стосовно дбайливого перегляду, редагування та цензурування журналів із Дар-ес-Балята, але наші аргументи мусять бути вислухані. Ми розпізнали інтерес Святої Церкви в цьому питанні, політична небезпека теж не уникла нашої уваги. Поділяємо з Церквою прагнення, щоб Ракіс та Свята Резервація Розділеного Бога не стали «атракціоном для витрішкуватих туристів».

Усе-таки тепер, коли всі журнали в наших руках, їх перекладено й підтверджено їхню автентичність, чітко видно Атрідівський План. Як жінка, навчена в Бене Ґессерит розуміти шляхи наших предків, я маю природне прагнення поділитися схемою, яку ми виявили і яка є чимось більшим, ніж перехід від Дюни до Арракіса, від Арракіса до Дюни, а тоді до Ракіса.

Слід служити інтересам історії та науки. Журнали проливають нове цінне світло на корпус особистих спогадів і життєписів із Днів Дункана та Вартівничої Біблії. Не можемо випустити з уваги відомі присяги: «На тисячу синів Айдаго!» і «На дев’ять дочок Сіони!» З огляду на знайдені журнали, набуває нового значення тривкий Культ Сестри Ченоа. Безперечно, церковна характеристика Нейли як Юди вимагає ретельного перегляду.