Роджер Желязни - Двір Хаосу

— Я й не знав, що це можна зробити.

— Ти поступово нарощуєш сили, починаючи зі своєї ініціації в Лабіринті. Є ще багато чого, що тобі доведеться пізнати. Так, я підсилив Лорену і зробив її особливо вразливою для зростаючої сили Чорної Дороги. Я подбав про те, щоб вона лежала в тебе на шляху, куди б ти не пішов. Після твоєї втечі всі дороги вели в Лорен.

— Чому?

— Це був капкан, розставлені мною для тебе, або, скоріше, випробування. Я хотів бути з тобою, коли ти зустрінешся з силами Хаосу, я так само хотів якийсь час помандрувати з тобою.

— Випробування? Для чого ти мене випробовував? І навіщо подорожувати зі мною?

— Невже ти не здогадуєшся? Я багато років спостерігав за всіма вами. Я ніколи не називав спадкоємця. Я навмисно залишав питання заплутаним. Ви всі досить схожі на мене, щоб знати, що в той момент, коли я проголошу одного з вас спадкоємцем, я підпишу його або її смертний вирок. Ні, я навмисне залишив справи такими, якими вони є, до самого кінця. Тепер, однак, я вирішив. Ним будеш ти.

— Ти там, в Лорені, зв'язався зі мною ненадовго, у власному вигляді. Ти сказав мені тоді зайняти трон. Якщо ти прийняв своє рішення в той момент, навіщо треба було продовжувати маскарад?

— Але я тоді ще не вирішив. Це було лише засобом гарантувати, що ти продовжиш свою справу. Я побоювався, що ти занадто сильно можеш захопитися тією дівчиною і тією країною. Коли ти вийшов з Чорного Круга героєм, ти міг вирішити залишитися і влаштуватися там. Я хотів посіяти тобі думки, що змусили б тебе продовжувати свою подорож.

Я довго мовчав. Ми пройшли пристойну відстань навколо Лабіринту.

— Є дещо, про що ти повинен дізнатися, — сказав я. — Перш, ніж з'явитися сюди, я поговорив з Дарою, яка намагається зараз очистити для нас своє ім'я.

— Воно й ТАК чисте, — сказав він. — Я очистив його.

Я похитав головою.

— Я утримався від обвинувачення її в дечому, про що я деякий час думав. Є дуже вагома причина в тому, чому я відчуваю, що їй не можна довіряти, незважаючи на її протести і твоє підтвердження. Фактично дві причини.

— Я знаю, Корвін, але вона не вбивала слуг Бенедикта, щоб зайняти своє положення в його домі. Я сам зробив це, щоб гарантувати, що вона підбереться до тебе, що вона і зробила якраз в потрібний час.

— Ти? Ти брав участь у цій її змові? Чому?

— Вона буде тобі гарною королевою, синку. Я довіряю крові Хаосу, в сенсі сили. Настав час для нового вливання. Ти займеш трон, вже забезпечений спадкоємцем. До того часу, коли Мерлін буде готовий для нього, його вже давно відучать від отриманого ним виховання.

Ми пройшли весь шлях до місця початку чорної плями. Я зупинився, присів навпочіпки і вивчив його.

— Ти думаєш, що ця штука вб'є тебе? — Запитав я, нарешті.

— Я знаю, що вб'є.

— Ти не вище вбивства невинних людей заради маніпулювання мною. І все ж ти пожертвуєш своїм життям заради королівства…

Я підняв на нього погляд і продовжив:

— Мої власні руки чисті. І я, зрозуміло, не дозволю собі судити тебе. Однак, деякий час назад, коли я готувався увійти в Лабіринт, я подумав про те, як змінилися мої почуття до Еріка, до трону. Ти робиш те, що робиш, я ж вважав, що ти виконував лише свій обов'язок. Я теж відчував той обов'язок — перед Амбером, перед троном. Але є щось ще. І це щось набагато більше, зрозумів я саме тепер. Але я зрозумів також і ще дещо, щось, чого обов'язок від мене не вимагає. Я не знаю, коли і як це припинилося і я змінився, але я не хочу трону, батьку. Я жалкую, що це плутає твої плани, але я не хочу бути королем Амбера. Жалкую.

Тут я відвів погляд, знову подивившись на пляму. Я почув його зітхання.

Потім він сказав:

— Я збираюся відправити тебе зараз додому. Сідлай свого коня і бери провіант. Скачи в якесь місце за межами Амбера — будь-яке місце, добре ізольоване.

— До своєї гробниці?

Він пирхнув і тихо розсміявся.

— Підійде. Їдь туди і чекай мого волевиявлення. Я повинен помізкувати.

Я встав. Він поклав праву руку мені на плече. Камінь пульсував. Він подивився мені в очі.

— Жодна людина не може мати всього, що вона хоче, таким способом, як вона цього хоче, — вимовив він.

І був ефект віддалення, як від сили Карти, тільки діючий в зворотний бік. Я почув голоси, потім побачив раніше мною покинуту кімнату. Бенедикт, Жерар, Рендом і Дара були все ще там. Я відчув, як батько випустив моє плече. Потім він зник і я знову опинився серед них.

— Що за історія? — Поцікавився Рендом. — Ми бачили, як батько відправив тебе назад, до речі, як він це зробив?