Роджер Желязни: Кров Амбера

До мене тягнулися чотири великі щупальця, і підбиралися вони повільно, напомацки. Опинившись за кілька ярдів від мене, вони зупинилися, провисли, а потім метнулися, немов кобри. Я тримав руки вільними і злегка схрещеними, витягнувши вперед логрусові кінцівки. Одним розгонистим рухом я розвів їх, нахилившись сам при цьому трохи вперед. Логрусові маніпулятори вдарили по жовтих щупальцях і відкинули їх, жбурнули назад. Коли це сталося, я відчув лоскіт поблизу ліктів. Потім, використовуючи логрусове продовження правої руки немов меч, я вдарив по візерунку, який ніби завагався, немов по щиту. Почувся короткий різкий зойк, коли його зображення потьмяніло, і я швидко вдарив ще раз, потім вирвався з вхідного отвору і кинувся вниз по схилу, відчуваючи біль у руці.

Зображення, чим би воно не було, розтануло і пропало. Однак до того часу я вже зміг чіткіше розглянути притулену до стовбура фігуру. Схоже, це була жінка, хоча я не міг розібрати рис її обличчя через якийсь маленький предмет, який вона підняла і тримала тепер майже на рівні очей. Побоюючись, що це якась зброя, я вдарив по ньому логрусовими маніпуляторами, сподіваючись вибити зброю з її рук.

І тут же спіткнувся, бо віддача, яка послідувала, пройшла по руці з неабиякою силою. Я, напевно, вдарив по потужному магічному предмету. Але принаймні, я мав задоволення бачити, що дама теж похитнулася. Вона знову видала короткий зойк. Але предмет втримала.

За мить навколо її фігури почало утворюватися слабке багатобарвне сяйво, і я зрозумів, що це за штука. Я тільки що направив силу Логруса проти Карти. Я повинен зараз же дістатися до неї, хоча б заради з'ясування, хто вона така.

Але, все ж кинувшись вперед, я зрозумів, що не встигну вчасно утримати її. Якщо не…

І зірвавши з плеча фракіра, я метнув його вздовж силової лінії Логруса, віддавши йому команду і надаючи на льоту потрібний напрямок.

З нового кута огляду і завдяки оточуючому її тепер слабкому райдужному ореолу, я розгледів, нарешті, обличчя цієї пані. Це була Ясра, та сама, яка мало не вбила мене своїм пам'ятним укусом в квартирі Мелмана. Ще мить, і вона зникне, несучи з собою мій шанс добитися хоч якихось пояснень, від яких могло залежати моє життя.

— Ясра! — Крикнув я, намагаючись порушити її зосередженість.

Це не подіяло, але подіяв Фракір. Моя удавка, палаючи тепер сріблястим світлом, обвилася навколо її шиї і щільно намоталася вільним кінцем на висячий ліворуч від Ясри сук.

Вона почала танути, явно не здогадуючись, що вже занадто пізно. Вона не могла переміститися, не обезголовивши себе.

Потім їй довелося це визнати. Я почув короткий хрип, і вона ступнула назад, стала непрозорою, втратила свій ореол, впустила Карту і вчепилася в стягуючий її шию дріт.

Я підійшов до неї, наклав руку на фракіра, і той відмотав один кінець від сучка і обвився навколо мого зап'ястя.

— Добрий вечір, Ясра, — привітався я, відсмикуючи її голову назад. — Випробуєш ще раз отруйний укус, і тобі знадобиться шийний корсет. Зрозуміла?

Вона спробувала було заговорити, але не змогла. І просто кивнула.

— Я маю намір трохи приспустити зашморг, — повідомив я її, — щоб ти змогла відповідати на мої запитання.

Я послабив здавлюючого її горло фракіра. Вона тут же закашлялась і кинула на мене погляд, здатний перетворити пісок в скло. Її магічний візерунок абсолютно розтанув, і тому я дозволив Логрусу забратися геть.

— Чому ти переслідуєш мене? — Запитав я її. — Я що-небудь для тебе значу?

— Син погибелі! — Вилаялася вона і спробувала плюнути мені в обличчя, але для цього у неї, мабуть, надто пересохло в роті.

Я злегка натягнув фракіра, і вона знову закашлялась.

— Неправильна відповідь, — докорив я її. — Спробуй ще раз.

Але тут вона посміхнулася, і її погляд перемістився на якусь точку у мене за спиною. Не даючи фракіру ослабнути, я ризикнув швидко озирнутися. Повітря позаду і праворуч від мене почало мерехтіти, явно готуючи грунт для чийогось проходу по Карті.

В даний момент я не відчував себе здатним впоратися з додатковою загрозою, і тому засунув руку в кишеню і витягнув жменю власних Карт. Верхньою виявилася Флора. Відмінно. Підійде.

Я штовхнув до неї свою думку, крізь слабке світло, за обличчя на Карті. Відчувши її відвернуту чимось увагу, я зрозумів, що незабаром воно змінилося раптової пильністю.

Потім:

— Так?..

— Проведи мене! Швидше!

— Це терміново? — Запитала вона.

— Та вже краще тобі повірити в це, — відгукнувся я.