Роджер Желязни: Кров Амбера

Поки я очікував його в барі, а він в цей час переодягався для обіду, до мене пристав з питаннями чоловік на ім'я Дан Мартінес, недвозначно натякнувши, що Люк запропонував йому якусь угоду, а він хотів бути впевнений у тому, що Люк надійний партнер і здатний доставити товар. Після обіду ми з Люком поїхали в гори. Мартінес поїхав за нами і відкрив стрілянину, коли ми стояли і милувалися нічними видами. Напевно він вирішив, що Люк не надійний або не здатний зробити те, що обіцяв. А потім сталося щось дуже дивне — Люк назвав мене по імені — моїм справжнім ім'ям, яке я йому не відкривав — і, пом'янувши ім'я мого батька, велів мені сідати в машину і забиратися звідси до чортової матері. Свої доводи він підкріпив пострілами в землю біля моїх ніг. Питання виявилося не підготовленим до обговорення, і тому я відбув. До всього цього він порадив мені знищити ці дивні Карти, які вже одного разу врятували мені життя. А по дорозі в гори я з'ясував, що він знав Віктора Мелмана…

Далеко я не від'їхав. Припаркувавши машину за найближчим поворотом, я повернувся пішки. Люк пропав. Пропало також і тіло Мартінеса. Люк не повернувся в готель ні в ту ніч, ні на наступний день, і тому я виписався і виїхав.

Єдиною людиною, якій я вільно міг довіряти на Землі, був Білл Рот. Білл був адвокатом, жив в штаті Нью-Йорк, і свого часу міцно дружив з моїм батьком. Я попрямував відвідати його і розповів йому свою історію.

Білл ще більше змусив мене задуматися про Люка. Люк, до речі, рослий, рудий, природжений спортсмен надзвичайної сили, і хоча ми багато років були друзями, я (як підказав Білл), майже нічого не знав про його минуле.

Біля будинку Білла крутився сусідський хлопчина на ім'я Джордж Хансен, який ставив дивні питання. Раніше я отримав можливість поговорити по телефону, відповідаючи на схожі запитання. В обох запитуючих здається, викликало інтерес ім'я моєї матері. Я збрехав, природно. Той факт, що моя мати належить до аристократії Двору Хаосу, абсолютно їх не стосувався. Але той, хто дзвонив, розмовляв на мові Амбера, тари, що викликало у мене достатню зацікавленість для пропозиції зустрітися і обмінятися інформацією тим же вечором в барі місцевого заміського клубу.

Але дядько Рендом відкликав мене додому, в Амбер, раніше, — коли ще ми з Біллом прогулювалися. Джордж Хансен, як з'ясувалося, стежив за нами і хотів проскочити зайцем, коли ми вже переміщувалися через Відображення реальності. Не скажу, що йому не пощастило; його ж не запрошували.

Я прихопив Білла з собою, так як не хотів залишати його сам на сам зі настільки дивно ведучим себе суб'єктом.

Від Рендома я дізнався, що інший мій дядько, Каїн, помер від кулі вбивці, і що хтось також намагався вбити дядька Блейза, але зумів лише поранити. Похорони Каїна повинні були відбутися на наступний день.

Я все-таки з'явився тим вечором на побачення в заміський клуб, але мого таємничого співрозмовника ніде не було видно. Однак, вечір не пройшов даром, так як я познайомився з симпатичною леді на ім'я Мег Девлін, і одне призвело до іншого, я провів її додому, і ми вирішили взнати один одного дещо ближче. Потім, в той момент, коли, за моїми поняттями, її думки повино було займати що завгодно, але тільки не це, вона запитала, як звати мою матір. І тому я вирішив, що якого біса, і розповів їй. Лише пізніше мені спало на думку, що саме вона-то і могла бути тією самою людиною, з якою я відправився на зустріч до бару.

Нашу зустріч передчасно перервав дзвінок з вестибюля, зроблений людиною, яка нібито являлася чоловіком Мег. Я вчинив так, як вчинив би будь-який джентльмен. Забрався живіше до бісової матері.

Тітка Фіона, сама чаклунка (але не в тому сенсі, що я) не схвалювала мого побачення. І, очевидно, ще менше схвалювала Люка, тому що після того, як я дещо розповів їй про нього, вона поцікавилася, чи немає у мене його фотографії. Я показав їй витягнуте з гаманця фото, груповий знімок, де був присутній Люк. Я міг би заприсягтися, що вона звідкись знає його, хоча мені вона в цьому не зізналася. І той факт, що вона і її брат Блейз в ту ж ніч зникли з Амбера, здавався більш ніж випадковим збігом.

Після цього темп подій ще більше прискорився. На наступний день, відразу після похоронної служби по Каїнові, була зроблена груба спроба перебитий за допомогою кинутої бомби більшу частину нашого сімейства. Невдаха-вбивця втік. Пізніше Рендома засмутила моя коротка демонстрація Колеса-Примари, мого улюбленого проекту і хобі, мого основного заняття під час чотирьох років роботи в Гранд Дизайні. Колесо-Привид — це… ну, починалося воно як комп'ютер, для роботи якого були потрібні інші закони фізики, ніж засвоєні мною в коледжі. Для цього також було необхідно те, що зазвичай називається магією. Але я знайшов місце, де його можна було спорудити й пустити в хід, і побудував його там. Коли я залишив його, воно все ще самопрограмувалося. Здавалося, Колесо-Привид стало розумним, і, по-моєму, це налякало Рендома. Він наказав мені піти і відключити його. Мені ця ідея не дуже-то сподобалася, але я відправився.

Читать дальше