Роджер Желязни - Принц Хаосу

Відображаючі панелі піднялися в повітря і попливли до нас. Вони розгорнулися бойовим порядком, віддзеркалюючи і перевідбиваючи нашу битву під незліченними кутами. Перспектива була посоромлена, бо здавалося, що сам простір вигнувшись, перекрутили. І в кожному віддзеркаленні ми були в колі світла, хоча я ніяк не міг знайти його джерела.

— Я — з Мерліном, — сказав звідкись Привид.

— Конструкція! — Заявив Знак Логрус. — Ти шкодив мені в Амбере.

— Я трошки притис і Лабіринт, — заявив Привид. — Щоб підправити загальний баланс.

— Чого ти хочеш?

— Руки геть від Мерліна, — сказав Привид. — Він править тут як король. Ніяких оков на королі!

Вогні Примари закружляли.

Я послав сигнал в спікарт, знову відкрив всі канали, сподіваючись вийти на Примару, і дати йому доступ до енергії. Але контакту налагодити не зміг.

— Не треба, тату, — заявив Привид. — У мене свій доступ до джерел у Відображеннях.

— Що є таке, чого ти хочеш для себе, конструкція? — поцікавився Знак.

— Захистити того, хто піклується про мене.

— Я можу запропонувати тобі космічну велич.

— Ти вже робив це. Тоді я її відкинув. Пам'ятаєш?

— Пам'ятаю. І запам'ятаю.

Зазубрене щупальце від фігури, яка безперервно переміщувалася, рушило в сторону одного з кіл світла. Коли вони стикнулися відбувся сліпучий сплеск полум'я. Але коли зір прояснився, змін по диспозиціях не було.

— Дуже добре, — визнав Знак. — Ти прийшов, підготувавшись. Ще не час послабляти себе твоїм знищенням. Не зараз, коли інші чекають, що я спіткнусь. Повелителька Хаосу, — оголосив він, — ти повинна шанувати бажання Мерліна. Якщо його правління буде безрозсудним, він знищить себе сам, своїми діяннями. Якщо ж розсудливим, то ти безперешкодно досягнеш того, чого прагнеш.

Обличчя Дари виражало крайню недовіру.

— Ти відступаєш перед сином Амбера і його іграшкою? — Запитала вона.

— Ми повинні дати йому те, чого він хоче, — визнав Знак, — на даний момент. На даний…

Повітря вереснуло навколо місця його зникнення. Мандор посміхнувся мінімальною з посмішок, що відбилася в нескінченності.

— Не можу повірити, — сказала Дара, стаючи кішкою з квіткою замість морди, а потім змінюючись в древо зеленого полум'я.

— Вір, як вірила, — сказав їй Мандор. — Він переміг.

Дерево яскраво запалахкотіло осінніми барвами і зникло.

Мандор кивнув мені.

— Я лише сподіваюся, що ти знаєш, що робиш, — сказав він.

— Що роблю, я знаю.

— Роби як знаєш, — сказав він, — але якщо тобі знадобиться порада, я можу допомогти.

— Спасибі.

— Не хочеш обговорити це за ленчем?

— Не зараз.

Він знизав плечима і став синім смерчем.

— Тоді до скорого, — смерч зник геть, перш ніж долинув голос.

— Спасибі, Привид, — сказав я. — Твоє почуття часу стало куди краще.

— У Хаосу слабкий лівий фланг.

Я визначив місце розташування свіжих одягів з срібного, чорного, сірого та білого. Я приніс їх з собою в кімнати Юрта. І в мене була довга історія для вечірніх бесід біля каміна…

Ми пройшли майже неходженими шляхами, перетинаючи Відображення, і, нарешті, підійшли до поля останньої битви Війни з Лабіринтом. Рівнина зцілилася за роки, не залишивши жодного сліду минулого. Корвін в мовчанні довго дивився на поле.

Потім повернувся до мене і сказав:

— Доведеться провернути купу справ, щоб все розставити по місцях, досягти рівноваги, забезпечити стабільність.

— Так.

— Ти зможеш хоч трохи утримати цей край Світу в мирі?

— Нічого собі задачка, — сказав я. — Докладу всіх зусиль.

— Будь-який з нас може тільки це. Не більше, — сказав він. — О'кей, Рендом повинен знати, що тут сталося. Не знаю, як він прийме тебе, сидячого на троні на іншому краю світу, — хороша парочка.

— Передай йому мій привіт, і Біллу Роту теж.

Батько кивнув.

— І удачі, — сказав я.

— У кожній таємниці повнісінько таємниць, — сказав він мені. — Я дам тобі знати, якщо щось з'ясую.

Корвін ступив уперед і обійняв мене.

Потім:

— Розкрути-но своє колесо і відійшли мене назад в Амбер.

— Уже розкручене, — сказав я. — До побачення…

— І привіт, — відповів він з іншого кінця веселки.

Потім я повернув геть, пускаючись у довгий шлях до Хаосу…