Я викликав димну нитку, щоб перенести себе до підйомного шляху, ведучого в сад всевидячих. Поки я подорожував, я обміркував те, що повинен зробити, і зрозумів, що боюся. Якщо все зайде так далеко, як може зайти, то велика ймовірність, що я помру. В альтернативі я вбивав би кого-небудь сам, чого мені зовсім не хотілося.
І так, і сяк, якесь рішення приймати доведеться, або мені ніколи не знати спокою на цьому піку мого існування.
Я пройшов біля лілового потоку під зеленим сонцем у зеніті перлового неба. Я викликав сіро-лілову птицю, яка прилетіла і сіла мені на зап'ястя. У мене була думка відправити її кур'єром в Амбер з посланням для Рендома. Але спробувавши, я не зміг би сформулювати найпростішої записки. Занадто багато залежить від багато чого. Сміючись, я звільнив птицю і стрибнув з берега, де і створив ще один шлях над водою.
Повернувшись до шляхів Всевидячих, я пройшов до залу скульптур. Я вже знав, що повинен спробувати зробити і як повинен вчинити. Я стояв там, де стояв — як давно? — Роздивляючись масивні конструкції, прості фігури, хитромудрі.
— Привид? — Сказав я. — Ти тут?
Відповіді не було.
— Привид! — Повторив я голосніше. — Ти чуєш мене?
Нічого.
Я розкопав Козирі, висвітлив той, що зробив для Колеса-Привида, — яскраве коло.
Я дивився на нього з деякою напругою, і Козир повільно ставав холодним. Це було зрозуміло, враховуючи ті дивні області простору, до яких цей зал мав доступ. Плюс збудження.
Я підняв спікарт. Використання його тут, на рівні потужності, який мені потрібен, було подібно тривозі при зломі. Амінь.
Я торкнувся Таро лінією відточеноюї сили, намагаючись підвищити чутливість інструмента. Сконцентрувався.
І знову нічого.
Я повторив з більшою силою. Послідувало помітне охолодження. Але контакту не було.
— Привид, — сказав я крізь зціплені зуби. — Це важливо. Іди до мене.
Відповіді немає. І я послав силу в Козир. Карта стала наливатися жаром, а по краях випав іній. Пролунало слабке потріскування.
— Привид, — повторив я.
Виникло слабке відчуття його присутності, і я підлив в карту пального. Вона затремтіла у мене в долоні, і я зловив її в павутину сил і утримав всі частини воєдино — вона виглядала, як невелике вітражне вікно. Я продовжував тягнутися крізь карту.
— Батьку! У мене неприємності! — Долинуло до мене.
— Де ти? В чому справа? — Запитав я.
— Я йшов слідом за сутністю, яку зустрів. Переслідував її… Його. Майже математична абстракція. Звуть Кегмен. Був прихоплений тут на інтерфейс, що має логічні орти парне-непарне, де і згорнувся спіраллю. Веселенький час…
— Я добре знаю Кегмена. Кегмен — обманщик. Я можу оцінити твій просторовий розклад. Я готовий організувати пару спалахів енергії, щоб нейтралізувати обертання. Дай мені знати, якщо є проблеми. Як тільки піде зв'язок через Козир, повідом і прямуй до мене.
Я намацав Привид крізь спікарт, і почав гальмування. Миттю пізніше він поінформував мене:
— Думаю, тепер я можу втекти.
— Давай.
Раптово Привид опинився поруч, оперізуючи мене, немов магічний обруч.
— Спасибі, батькуу. Я дуже тобі вдячний. Дай мені знати, якщо що…
— Вже, — сказав я.
— Що?
— Стиснись і сховайся десь на мені.
— Знову на зап'ясті, о'кей?
— Звичайно.
Він так і зробив. Потім:
— Навіщо? — Запитав він.
— Мені може знадобитися раптовий союзник, — відгукнувся я.
— Проти чого?
— Всього, — сказав я. — Пора відкривати карти.
— Мені не подобається, як це звучить.
— Тоді — брись. Я не тримаю тебе проти волі.
— Чорта з-два.
— Слухай, Привид. Справа увійшло в стадію ескалації, і зараз повинна бути підведена риска. Я…
Повітря праворуч від мене почало мерехтіти. Я зрозумів, що це означає.
— Пізніше, — сказав я. — Тепер сиди тихо…
І виникли двері; відкрилися, аби впустити вежу зеленого світла: очі, вуха, ніс, рот, кінцівки, що вирують в зеленому стовпі подібно морю — одна з найзначніших демонічних форм, які я бачив за останній час. І, звичайно, ж знав.
— Мерлін, — сказав він. — Відчуваю, ти граєш на спікарті в повну силу.
— Я чекав тебе, — озвався я, — і я до твоїх послуг, Мандор.
— Чи?
— Так, для чого завгодно.
— Включаючи якісь питання про спадкування?
— До цього — в особливості.
— Чудово! І що у тебе тут за справи?
— Всього-навсього шукаю те, що загубив.
— Це може почекати, Мерлін. Нам треба багато чого зробити прямо зараз.
— Так, вірно.
— Так що приймай форму попристойніше і йдемо зі мною. Ми повинні обговорити положення і укази про прийняття трону — які Доми треба придушити, кого оголосити поза законом…
Читать дальше