Роджер Желязни - Принц Хаосу

— Мені треба терміново переговорити з Дарою.

— Спочатку слід закласти якийсь фундамент. Йдемо! Ворушись, давай-давай, пішли!

— Ти знаєш, де вона?

— У Ганта, по-моєму. Ми зв'яжемося з нею пізніше.

— У тебе часом немає під рукою її Козиря, а?

— Боюся, що ні. Ти не носиш своєї колоди?

— Ношу. Але якось вночі її Козир був випадково знищений. Коли я був п'яний.

— Неважливо, — сказав Мандор. — Побачимо її пізніше.

Поки ми говорили, я відкрив канали на спікарті. Спіймав брата в центр вихору сил. Я побачив весь ланцюжок трансформації Мандора, і було просто повернути її назад: стиснути зелену і поворотну башту в форму дуже розгніваного біловолосого чоловіка, одягненого в чорне і біле.

— Мерлін! — Закричав він. — Навіщо ти змінив мене?

— Просто цікаво, — сказав я, похитуючи спікарт. — Я хотів подивитися, чи вдасться мені це.

— Тепер подивився, — сказав Мандор. — Будь ласка, звільни мене і знайди собі більш відповідну форму.

— Момент, — сказав я, коли він спробував розплавитися і витекти. — Ти мені потрібен таким, як є.

Припиняючи його наміри, я кинув у повітря вогненний прямокутник. Серією швидких штрихів наповнив його грубим начерком моєї матері.

— Мерлін! Що ти робиш? — Крикнув Мандор.

Я придушив його спроби виплутатися з допомогою транспортного заклинання.

— Загальний збір, — оголосив я. — Іди зі мною.

Я не став медитувати над імпровізованим Козирем, який підвісив перед собою в повітрі, а відразу атакував його зарядами енергії, закручених через моє тіло і простір навколо.

Раптово в рамі, що я створив, постала Дара — висока, вугільно-чорна, з очима зеленого полум'я.

— Мерлін! Що відбувається? — Зойкнула вона.

Я не чув, щоб таким способом коли-небудь діяли раніше, але утримав Козирний контакт, зажадавши присутності матері, і збив раму геть. Вона, зростом футів на сім, стояла переді мною і закінчувала висловлювати обурення.

— І що все це значить? — Запитала Дара.

Я спіймав її так само, як Мандора, і стиснув до людських розмірів.

— У нас демократія, — сказав я. — Давайте хоч хвилинку будемо виглядати однаково.

— Це не смішно, — відповіла вона, і почала змінюватися назад.

Я призупинив її зусилля.

— Так, смішного мало, — відповів я. — Але це зібрання скликав я, і воно піде на моїх умовах.

— Дуже добре, — сказала вона, знизуючи плечима. — Що так всіх жахливо мучить?

— Спадкування.

— Питання залагоджено. Трон твій.

— А чиїм ставлеником я буду? — Я підняв ліву руку, сподіваючись, що вони не зможуть відрізнити один спікарт від іншого. — Ця штучка дарує величезні сили. Але вимагає плати. Вона носить заклинання для контролю свого носія.

— Кільце належало Саваллу, — сказав Мандор. — Я передав його тобі, щоб привчити тебе до сили володіння ним. Так, така ціна. Носій повинен прийти до угоди з кільцем.

— Я боровся з ним, — збрехав я, — і я — його господар. Але основні проблеми не були космічними. Вони — результат ваших примусових інсталяцій.

— Не заперечую, — сказав Мандор. — Але для цього була дуже вагома причина. Ти неохоче приймав трон. Я відчував необхідність підключити елемент примусу.

Я похитав головою.

— Зліплено не дуже вдало, — сказав я. — Справа не тільки в цьому. Ця штучка запрограмована, щоб зробити мене вашим підспівувачем.

— Необхідність, — відповів Мандор. — Тебе не було. Тобі бракувало потаємного знання місцевої політичної сцени. Ми не могли дозволити тобі просто взяти кермо влади і покотити у власні фантазії… не ті зараз часи, і прорахунки можуть коштувати дуже дорого. Дім потребував засобу контролю. Але лише до тих пір, поки твоє навчання не було б завершено.

— Дозволь мені засумніватися, брат, — сказав я.

Мандор глянув на Дару, та злегка кивнула.

— Він має рацію, — сказала мати, — і я не бачу нічого поганого в тимчасовому контролі, поки ти не вивчиш справу. Занадто багато поставленона карту, щоб допустити збій.

— Це було заклинання рабства, — сказав я. — Воно примусило б мене прийняти трон, слідувати наказам.

Мандор облизав губи. Це був перший випадок, коли я бачив у нього ознаки нервозності. Я миттєво насторожився… хоча трохи пізніше я усвідомив, що і зовнішня нервозність могла бути тверезим розрахунком. Я негайно приготувався парирувати його удар; але атака, звичайно, прийшла від Дари.

Мене затопила хвиля спеки. Я тут же змістив увагу, намагаючись виставити бар'єр. Атака була не проти мене особисто. Це було щось втішаюче-змушуюче. Я вишкірив зуби, поки боровся, щоб скинути захват.