Роджер Желязни: Рука Оберона

— Все, що тобі потрібно зробити, це вколоти ним палець, — заспокоїв його Ганелон.

Він простягнув кинджал.

— І дати краплі крові впасти на Лабіринт.

— І що трапиться?

— Давай спробуємо і побачиш.

Рендом подивився на мене:

— Що скажеш?

— Дій! Я заінтригований результатом.

Він кивнув:

— Гаразд.

Рендом взяв кинджал у Ганелона і кольнув ним кінчик лівого мізинця. Потім він стиснув палець, тримаючи його над Лабіринтом. З'явилася крихітна червона намистинка, поступово збільшившись в розмірах, вона затремтіла і впала.

Відразу ж з місця, де вона торкнулася поверхні, злетів димок, супроводжуваний слабким потріскуванням.

— Будь я проклятий! — Вигукнув явно заінтригований Рендом.

Виникла крихітна плямочка, яка поступово розповзлася до розмірів півдолара.

— Бачите, — показав Ганелон, — ось як це було зроблено.

Плямочка була і справді мініатюрним подобою масивної плями подалі і правіше від нас. Сторожовий грифон видав слабкий вереск і відступив, швидко повертаючи голову від одного з нас до іншого.

— Легше, хлопець, легше, — зронив я.

Я простягнув руку і знову заспокоїв його.

— Але що могло викликати таке велике… — Почав було Рендом, а потім повільно кивнув.

— Справді, що? — Вимовив Ганелон. — Я не бачу ніяких слідів, які позазначали б місце, де був знищений твій кінь.

— Королівська кров Амбера, — висловився Рендом. — Ти сьогодні просто-таки переповнений осяяннями, чи не так?

— Попроси Корвіна розповісти тобі про Лорен, місце, де ріс Чорний Круг. Я завжди насторожі до дії цих сил, хоча тоді я знав їх лише здалеку. Ці справи стали для мене ясніше з кожною новою річчю, що я дізнавався від вас. Так, тепер у мене бувають осяяння, коли я знаю більше про ці фокуси. Запитай Корвіна, чи гарна голова у його генерала.

— Корвін, дай мені проколоту Карту, — попросив замість цього Рендом.

Я витягнув її з кишені і розгладив. Плями здавалися тепер більш зловісними.

Мене також вразила ще одна річ. Я не вірив, що вона була виконана Дворкіним, мудрецем, магом, художником і один час наставником дітей Оберона. До цього моменту мені і в голову не приходило, що хтось ще міг виявитися здатний зробити щось подібне.

Хоча стиль цієї Карти здавався якимось знайомим, це була не його робота. Де ж я раніше бачив цей обдуманий штрих, менш спонтанний, ніж у майстра, як ніби кожен рух було дуже продумано, перш ніж перо торкнулося паперу?

І ще щось було не так в ній — якість ідеалізації іншого порядку, ніж у наших власних Карт, майже така, немов художник, швидше, працював по старій пам'яті, з швидкоплинних зустрічей або за описом, ніж з живої натури.

— Дай Карту, Корвін, будь такий люб'язний, — повторив Рендом.

Щось в тому, як він це сказав, змусило мене завагатися. У мене з'явилося відчуття, що він якимось чином обійшов мене в чомусь важливому, почуття, яке мені зовсім не сподобалося.

— Я тут для тебе гладив цю стару потвору і тільки що пролив кров заради спільної справи, Корвін, а тепер дай її мені.

Я вручив йому Карту, і моє занепокоєння посилилося, коли він тримав її перед собою в руці і хмурив брови. Чому це я раптом подурнішав? Може, повільно торжествує ніч в Тир-на-Нготі?

Чому?..

Рендом почав лаятися, видавши довгий ряд богохульств, неперевершених нічим зустрінутим мною раніше за мою довгу військову кар'єру.

— Чого це ти? — Здивувався я. — Не розумію.

— Королівська кров Амбера, — відповів він, нарешті. — Розумієш, хто б не зробив це, він пройшов спершу Лабіринт. Потім вони стояли там в центрі і вступили з ним в контакт через цю Карту. Коли він відповів і був досягнутий твердий контакт, вони закололи його. Його кров пролилася на Лабіринт, знищивши його частину, як тільки що зробила тут моя кров.

Він замовк, зробивши кілька глибоких зітхань.

— Це скидається на ритуал, — зауважив я.

— Чорт би забрав ритуали! — Вилаявся він. — Чорт забирай їх усіх! Одному з них належить померти, Корвін! Я збираюся вбити його… або її.

— Я все ще не…

— Я — дурень, — сплюнув він, — раз не побачив цього відразу ж. — Дивись! Подивися уважніше!

Він сунув мені проколоту Карту. Я дивився на неї і як і раніше нічого не бачив.

— А тепер подивись на мене! — Наказав він.

Я подивився, потім знову глянув на Карту і зрозумів, що він мав на увазі.

— Я ніколи не був для нього нічим, окрім шепоту життя в темряві. Але вони використали для цього мого сина, — сумно сказав він. — Це напевно зображення Мартіна.