Роджер Желязни - Рушниці Авалона

— Я не вірю, що ти кажеш мені всю правду. — Я подивився їй в очі. — Але у мене немає часу тобою займатися. Ми зараз виступаємо, а ти залишишся тут. Так безпечніше. Я приставлю до тебе двох охоронців!

— Вони мені не потрібні!

— Я не питаю, що тобі потрібно, а що ні. Буде так, як я сказав. Я пошлю за тобою, коли бій закінчиться.

Я різко повернувся, підкликав двох солдатів і наказав їм залишитися охороняти Дару. Обличчя їх не освітилося радістю.

— Чим це озброєні твої люди? — Запитала вона.

— Залишимо розмови на потім. Я зайнятий.

Віддавши необхідні розпорядження, я побудував загони в колони.

— Мало ж у тебе солдат, — зауважила Дара.

— Цілком достатньо. Побачимося пізніше.

Ми пішли вперед — тим шляхом, який я тільки що розвідав. Грім припинився, настала тиша — тривожна, неприємна. Сутінки згустилися, щільний туман укутував нас, як у сиру ковдру, дихати було нічим.

На мій знак загін зупинився, а ми з Ганелоном подолали невеликий підйом і забралися на мій старий спостережний пункт.

Вершники на драконах покрили весь схил гори і тіснили амберців, притискаючи їх до прірви. Я пошукав очима Еріка, але ні його, ні пульсуючого світла дорогоцінного каміння правосуддя видно не було. Жерар теж кудись зник.

— Хто з них ворог? — Запитав Ганелон.

— Вершники на драконах. Веди сюди загін. — Я підняв рушницю до плеча. — Скажи, щоб вбивали і наїзників, і звірів.

Ганелон віддалився, а я прицілився в сідаючого дракона і вистрілив. Він спалахнув, каменем звалився вниз і, вдарившись об землю, покотився по схилу пагорба, втрачаючи пір'я. Скоро я запалив вже три багаття, а потім просунувся трохи вперед, зайняв зручну позицію і відкрив стрілянину.

Хитрі тварини швидко зметикували, що їх знищують з тилу, і, розвернувшись, побігли в мою сторону. Швидкість їх бігу була просто фантастичною. Я розстріляв всі патрони, вставив нову обойму, і в це час наспів мій перший стрілецький батальйон. Ми влаштували справжнісінький загороджувальний вогонь і кинулися в атаку.

Зрозумівши, що у них немає жодного шансу на успіх, дракони почали утікати з усіх ніг, але не могли злетіти без хорошого розбігу, і ми розстрілювали їх в упор. Горіли вони красиво.

Скеля, оповита туманом, височіла зліва від нас, вершину її приховували хмари. Складалося враження, що ми стоїмо перед казковим замком з величезною вежею. Легкий бриз розсіював дим; схил гори почервонів від крові.

Ми продовжували наступати, стріляючи, і амберці, зміркувавши, що їм прийшли на допомогу, теж перейшли в наступ, крок за кроком віддаляючись від прірви, до якої їх тіснив ворог. У перших рядах бився мій брат, Каїн. На мить очі наші зустрілись, і він стрімголов кинувся в атаку, ведучи за собою інших.

Чесно кажучи, вони нам здорово завадили, тому що в результаті їх дій кут обстрілу сильно зменшився. На жаль, з цим нічого не можна було зробити. Ми підійшли ближче, не витрачаючи дарма жодного патрона, і супротивник кинувся втікати.

Я почав спускатися до підніжжя гори, у напрямку до великої групи людей — Мабуть, особистій охорони Еріка. Напевно, його важко поранили — інакше неможливо було пояснити, чому припинилася гроза.

Краєчком ока я побачив, як ззаду на мене насувається величезна тінь. Відскочивши в сторону, я перекотився по землі і підняв рушницю. Однак мій палець не натиснув на курок. Дара пронеслася повз мене на галопі, а потім повернула голову і засміялася.

— Чорт тебе забирай! — Закричав я. — Негайно вернись! Ти загинеш!

— Побачимося в Амбері! — Крикнула вона у відповідь і, пришпоривши коня, поскакала по стежці.

Я був в сказі, але перешкодити їй не міг. Від душі вилаявшись, я встав, обтрусився і продовжив свій шлях.

Мене окликали по імені, голови поверталися в моєму напрямку. Я ні на кого не звертав уваги. Люди розступилися, даючи мені пройти.

Я думаю, ми з Жераром побачили один одного одночасно. Він стояв в середині натовпу на колінах і, коли я наблизився, мовчки піднявся на ноги. Обличчя його лишилося незворушним.

Мої здогади підтвердилися. На землі лежав Ерік.

Я підійшов до них впритул, кивнув Жерару і нахилився, відчуваючи якесь дивне хвилювання. З глибоких ран на грудях Еріка текла кров, заливаючи коштовний камінь правосуддя, що висів на ланцюжку і продовжував пульсувати м'яким світлом. Очі Еріка були закриті, дихання утруднене.

Я опустився на коліна, не в силах відірвати погляду від попелясто-сірого лиця, і спробував забути про свою ненависть, щоб хоч якось зрозуміти людину, яка була моїм братом і якому залишилося жити лічені хвилини. Я пізнав почуття жалості, коли подумав, чого він позбавляється разом з життям, і захотів сказати щось хороше; але в голову нічого не приходило, крім безглуздої фрази: «Він загинув, б'ючись за Амбер». Все краще, ніж нічого.