Роджер Желязни: Рушниці Авалона

Я мовчки встав, витягнув шпагу і одним ударом звалив молоде деревце приблизно двох дюймів товщини. Потім я зрубав у нього гілки і вкоротив до потрібної довжини. Зробивши те ж саме з другим деревцем, я спорудив якусь подобу носилок, використовуючи ремені і плащі мерців.

— Удари вашої шпаги смертельні, сер Корі. До того ж вона, здається, срібна.

— Ви в змозі зробити невелику подорож? — Запитав я.

Грубо кажучи, п'ять ліг — приблизно п'ятнадцять миль.

— А що буде з небіжчиками?

— Може, ви хочете зрадити їх землі згідно християнським звичаєм? Чорт з ними! Природа подбає про те, що їй належить. Нам пора йти. Трупи вже почали смердіти.

— Добре б їх чим-небудь прикрити. Вони чесно билися і заслуговують поваги.

Я зітхнув:

— Будь по-вашому, якщо це допоможе вам спокійно спати. Лопати в мене немає, так що доведеться завалити їх камінням. Не осудіть, але могила буде загальною.

— Звичайно, — сказав він. — І спасибі вам велике.

Я уклав шість тіл поруч, одне біля іншого. Поранений лицар щось забурмотів собі під ніс — схоже молитву.

Каменів всюди валялося безліч, тому я працював швидко, вибираючи самі великі, щоб довго не панькається. У цьому й полягала моя помилка. Один з каменів важив фунтів чотириста, і я не став котити його, а просто підняв і поставив на місце.

Я почув здивований вигук, який говорив про те, що лицар прекрасно зрозумів, скільки важив цей камінь.

Я вилаявся про себе. Потім — вголос!

— От чорт, мало не надірвався!

Я став вибирати камені поменше і, заваливши тіла, випростався.

— Все. Тепер ви готові?

— Так.

Я підняв його на руки і поклав на носилки. Коли я укладав його, він щосили зціпив зуби.

— У який бік треба йти? — Запитав я.

— У зворотній. Звернете наліво і дойдете до розвилки. Потім повернете направо. А як же ви мене…

Не кажучи жодного слова я взяв носилки, як мати бере перепеленану дитину, і пішов по дорозі.

— Корі? — Сказав він.

— Що?

— Ви один з найсильніших людей, яких я коли-небудь зустрічав, і мені здається, я повинен вас знати.

Трохи повагавшись, я недбало зауважив:

— Намагаюся весь час підтримувати форму. Живу на свіжому повітрі, займаюся фізичною працею…

— І голос ваш здається мені знайомим…

Він підвівся, намагаючись розглянути моє обличчя, і я вирішив якомога швидше змінити тему розмови.

— Куди ми йдемо?

— У фортецю, яка належить Ганелону.

— Цьому сутязі! — Вигукнув я, ледве не упустивши носилки.

— Хоч я і не розумію значення вимовленого вами слова, — заявив він, — ваш тон говорить про те, що воно образливе. Якщо це дійсно так, я змушений вимагати сатисфакції…

— Хвилиночку, — перебив я. — У мене таке відчуття, що ми говоримо про двох різних людей з однаковим ім'ям. Приношу свої вибачення.

Крізь тканину носилок я відчув, як напружене тіло розслабилося і обм'якло.

— Безсумнівно, так воно і є.

Я продовжував йти по дорозі і незабаром звернув ліворуч. Він заснув, навіть захропів, і тоді я прискорив крок, а потім перейшов на біг. У голову мені прийшла думка про те, що у шістьох бандитів, які мало не відправили лицаря на той світ, є товариші, які можуть влаштувати засідку і напасти на мене, вискочивши з-за якого-небудь куща.

Коли мій підопічний заворушився і зітхнув, я знову перейшов з бігу на звичайний крок. До цього часу я вже пройшов розвилку дороги, на якій повернув направо.

— Здається, я спав, — заявив лицар.

— … І хропів, — додав я.

— Скільки ми пройшли?

— Близько двох ліг.

— І ви не втомилися?

— Трохи втомився, — зізнався я. — Але відпочинку поки не потрібно.

— О боже! — Вигукнув він. — Зізнатися, я радий, що ми з вами не вороги. Послухайте, а ви впевнені, що ви не диявол?

— Звичайно, диявол, — відповів я. — Хіба ви не відчуваєте запах сірки? І моє ліве копито зараз відвалиться від втоми.

Він і справді кілька разів потягнув носом повітря, перш ніж усміхнутися жартові, що мене зачепило.

Взагалі, за моїми підрахунками, ми пройшли вже більше чотирьох ліг, і я сподівався, що він знову засне, і всі відстані у нього в голові переплутаються. Руки мої налилися свинцевою вагою.

— Чому бандити на вас напали? — Запитав я.

— Вони були хранителями Круга. Одержимими. І давно перестали бути схожим на людей. Нам треба молитися богу, сер Корі, щоб душі їх знайшли спокій.

— Охоронцями Круга? Якого Круга?

— Чорного Круга, місця беззаконня, в якому мешкають мерзенні тварюки. — Він глибоко зітхнув. — Джерела всіх нещасть на нашій землі.