Роджер Желязни - Знамення Долі

Я зупинився і прислухався.

Не було чутно ні найменшого звуку, за винятком мого дихання.

— Люк, ти де? — Покликав я.

— Тут, нагорі, — долинув до мене його голос.

Він ніби знаходився десь зверху і праворуч від мене.

Я пірнув під низьку арку і опинився в яскраво-блакитний камері з все тієї ж кристалічної субстанції, що і все інше в цьому місці. Світло падало через невеликий отвір у стелі приблизно у восьми футах наді мною.

— Люк! — Знову покликав я.

— Я тут, — почулася відповідь.

Я встав точно під отвором, примружившись від яскравого світла, і прикривши очі козирком з долоні. У світлі, який міг бути світлом раннього ранку або вечора, голова Люка в ореолі мідного волосся з'явилася в дірі наді мною.

Він знову посміхався.

— Це, як я зрозумів, вихід назовні? — Запитав я.

— Для мене, — відповів він.

— Що це означає?

Почувся скребучий звук, і частину виходу назовні закрив край великого валуна.

— Що ти робиш?

— Пересуваю камінь, щоб закрити отвір, — відповів він, — а потім вставлю кілька клинів.

— Навіщо?

— Щоб залишався прохід для повітря й ти не задихнувся.

— Чудово. Але чому я тут, все таки?

— Давай не будемо влаштовувати тут семінар з філософії, — посміхнувся Люк.

— Люк, чорт забирай, що відбувається?

— Невже тобі ще не ясно, що я взяв тебе в полон? Ти тепер в'язень, — Сказав він. — Між іншим, блакитний кристал екранує будь-яке повідомлення через Карту і, до того ж, позбавляє тебе магічних здібностей, якщо вони застосовуються до об'єктів, які знаходяться за межами цих стін. Ти поки що живий, але без іклів і в такому місці, де я можу до тебе легко дістатися, якщо мені буде потрібно.

Я окинув поглядом найближчі стіни.

— Не сподівайся, — сказав він погрозливо. — У мене вигідне становище.

— Тобі не здається, що ти винен мені хоча б пояснення?

Він якийсь час дивився на мене, потім кивнув.

— Мені потрібно повернутися, — сказав він. — Я спробую взяти Колесо-Привид під контроль. Будуть якісь пропозиції?

Я розсміявся.

— У мене з ним зараз не найкращі стосунки. Боюся, що нічим не зможу тобі допомогти.

Він знову кивнув.

— Але я все одно повинен спробувати. Боже мій, яка зброя! Якщо я з ним впораюся, то прийду до тебе позичити ще якусь ідейку, а ти поки подумай про це. Добре?

— Я багато про що подумаю, Люк, і знаю наперед, що не всі мої думки прийдуть тобі до смаку.

— Ти нічого не зможеш зробити у своєму становищі, — зневажливо махнув він рукою.

— Бувай, — коротко кинув я.

Він почав засовувати отвір валуном.

— Люк! — Крикнув я.

Він зупинився і уважно подивився на мене. На його обличчі з'явився вираз, якого я ніколи раніше у нього не бачив.

— Це не моє ім'я, — відповів він після тривалої паузи.

— Як же тебе звати?

— Я твій двоюрідний брат Рінальдо, — гордовито промовив він. — Я вбив Каїна і, на жаль не зміг прикінчити Блейза. Я не зміг як слід кинути бомбу на похоронах Каїна — хтось мене помітив. Але я знищу Амбер — за допомогою Колеса-Привида або без нього… Але мені буде набагато легше, якщо у мене в руках буде така міць.

— Яка муха тебе вкусила, Люк… тобто Рінальдо? В чому справа? Через чого ця вендета?

— Я почав з Каїна, — продовжував він, — тому що саме він убив мого батька.

— Я не знав…

Я дивився на застібку у вигляді фенікса у нього на грудях.

— Я не знав, що у Бранда був син, — вимовив я нарешті.

— Тепер будеш знати, старий приятель! Ось чому я не можу відпустити тебе і змушений тримати в цій темниці. Щоб ти не попередив решту.

— У тебе нічого не вийде з цієї затії.

Він кілька секунд мовчав, потім знизав плечима.

— Перемога чи поразка, але я повинен спробувати.

— Але чому саме тридцятого квітня? — Раптово згадав я. — Поясни мені.

Він в останній раз наліг на валун.

— Це день, коли я дізнався про смерть мого батька.

Валун встав на призначене йому місце, повністю заблокувавши отвір.

Почулися швидкі удари молотка.

— Рінальдо!

Він не відповів.

Я бачив його тінь крізь напівпрозорий камінь. За хвилину він випростався, а потім зник з виду.

Я почув стукіт його каблуків по каменю зовні.

— Рінальдо!

Він знову не відповів, і я почув кроки, що віддалялися.

Я відраховую дні по тому, як темніє і знову світлішає блакитний мінерал стін.

Минуло вже більше місяця в моїй в'язниці, хоча я не знаю, наскільки повільно або швидко тече тут час по відношенню до інших Відображень.

Я обійшов усі зали та каверни цієї величезної печери, але не виявив виходу назовні.