Роджер Желязни - Знамення Долі

— Він не прийде, — холодно промовив я, — і тобі звідси не піти. Він не в силах тобі допомогти. Ніхто тут тобі не допоможе. Тут панує вища магія, і не ображай її, профан, своїми жалюгідними спробами протиборства. Чи знаєш ти, що лежить за стіною смерчу? Хаос! І я віддам тебе Хаосу, якщо ти не розповісиш мені все. І про Джулію, і про свого господаря, і про те, як ти насмілився перенести мене сюди.

Він злякано відсахнувся в сторону від кордону Хаосу і повернувся обличчям до мене.

— Поверни мене в мій дім, і я все розповім тобі, — попросив він.

Я похитав головою.

— Убий мене, і ти ніколи не дізнаєшся правду.

Я знизав плечима.

— Що ж, ти вибрав. Ти все одно розповісиш, щоб зупинити муки, а потім я віддам тебе Хаосу.

Я ступив до нього.

— Постривай!

Він підняв руку.

— Подаруй мені життя за те, що я тобі розповім.

— Я не торгуюся, — відповів я. — Говори.

Смерч вив і гарчав навколо нас, і наш острівець скорочувався. Крізь рев вітру долинали якісь голоси, бурмотіли незрозумілі слова, миготіли смутні, викликаючі жах силуети. Мелман відсахнувся, побачивши перед собою руйнування краю реальності.

— Добре, — прокричав він. — Так. Джулія прийшла до мене, як мені це й обіцяли, і я дечому навчив її. Не тому, чому я став би вчити її рік тому, а дечому з нового знання, яким я сам опанував лише недавно. Так мені теж було наказано зробити.

— Хто наказав? Назви його ім'я!

Він поморщився.

— Він не був настільки дурний, щоб сказати мені своє ім'я. Адже тоді я міг би спробувати отримати над ним владу. Як і ти, він не людина, а істота з якоїсь іншої реальності.

— Це він дав тобі картину з Деревом?

Він кивнув.

— Так. І він насправді переносив мене в кожен сефірет. Там існує магія. Там я і знайшов силу.

— А Карти? Їх теж намалював він і дав тобі, щоб ти передав Джулії?

— Я нічого не знаю ні про які Карти, — відповів він.

— Ось ці! — Вигукнув я.

Я витягнув Карти під плаща, розсипав їх віялом, наче фокусник, наблизився до нього, сунув йому їх в обличчя, дозволив як слід розглянути і прибрав раніше, ніж він зміг запідозрити, що Карти надають йому можливість втечі.

— Раніше я їх ніколи не бачив, — відповів він.

Кордон безупинної ерозії нашого острівця в морі хаосу продовжував наближатися до нас. Ми відсунулися ближче до центру.

— Це ти послав істоту, яка вбила Джулію?

Він енергійно захитав головою.

— Це не я. Я знав, що вона повинна померти, тому що він сказав, що її смерть приведе тебе до нього. Він мені ще сказав, що її вб'є звір з Петцаха… але я сам ніколи не бачив цього звіра і не причетний до його виклику.

— А навіщо йому було потрібно, щоб ти зі мною зустрівся? Навіщо ти переніс мене сюди?

Він дико зареготав.

— Навіщо? Звичайно ж, щоб убити тебе. Він сказав, що якщо я принесу твоє життя в жертву в цьому місці, то отримаю твою владу над магією. Він сказав, що ти Мерлін, син Пекла і Хаосу, і що я стану найвидатнішим магом з усіх, якщо зможу заколоти тебе.

Тепер наш світ мав у кращому випадку сотню футів в діаметрі, і ступінь його скорочення збільшувалася з кожною хвилиною.

— Чи так це? — Несподівано запитав він. — Отримав би я таку владу, якби зміг?

— Влада, як гроші, — відповів я. — Зазвичай добути її можна, якщо ти володієш в достатній мірі здібностями, і якщо це єдина річ, яку ти бажаєш в житті. Але чи здобув би ти її? Не думаю.

— Я говорю про сенс життя, ти ж розумієш?

Я похитав головою.

— Тільки дурень вірить, що у житті є єдиний сенс. Але досить! Опиши мені свого господаря.

— Я його ніколи не бачив.

— Як?

— Тобто я зустрічався з ним, але не знаю, як він виглядає насправді. Він завжди був одягнений в темний плащ з капюшоном і рукавички. Я навіть не знаю, якого кольору в нього шкіра.

— А як ви з ним зустрілися?

— Одного разу він виник прямо в моїй майстерні. Я обернувся, а він там вже стояв. Він запропонував мені знання і силу і сказав, що за службу йому він багато чого мене навчить.

— А звідки ти дізнався, що він це може?

— Він взяв мене з собою в подорож по світах.

— Зрозуміло.

Острів нашого існування звузився тепер до розмірів великої кімнати.

Голоси вихору ставали то насмішкуватими, то доброзичливими, то лякали, то засмучувалися, то злилися, оточуючі нас обривки видінь весь час змінювалися. Земля тряслася вже без зупинки, а світло залишався все таким же червоним, зловісним. Мені дуже хотілося вбити Мелмана прямо тут і зараз, але ж це не він занапастив Джулію…