Василь Тибель - Примари Пустомитського болота

– А ми звідси не впадемо?

– Це ж техніка, не дрейф, – заспокоїв її Миколка. Він почувався справжнісіньким космонавтом.

– Чуєте, шукач Ія задзижчав? Ніби джміль у склянці. – Василько нагнувся над приладом, там мерехтіли вогники.

– «Шукач налаштований на хвилю, яку випромінює енергетичний кристал. Значить «Камінь» уже на поверхні. Ми ідемо на зниження,» – пролунало у вухах дітей. Сріблястий космонавт тільки махнув лапкою із своєї кабінки й вони почали спускатися. Через ілюмінатор було видно, що земля наближається із катастрофічною швидкістю, але ніякого переляку чи перевантаження, діти не відчули навіть тоді, коли апарат різко зупинився й завис у повітрі. Через ілюмінатор вони бачили, як болотом бреде одна-однісінька людина. Високий чоловік йшов баговинням навмання не минаючи мокроти й, в розпачі, вертів головою, ніби когось шукаючи. Зображення на ілюмінаторі приблизилося й діти впізнали бороданя.

– Це наш Плофесор! Але де ж Ійчик? – вигукнула Надійка.

– « В нас сувора заборона вступати в контакт з дорослими землянами. Звичайно, крім екстремальних випадків, але думаю, це саме той випадок?» – хвостатий космонавт поділився із дітьми своїми ваганнями.

– Не переживай, Професор був навіть у вашому підземному місті, Ій з ним теж товаришував.

– «Тоді, немає мови», – повеселів сріблястий космонавт і махнув лапкою вниз.

Літальний апарат пішов на зниження по спіралі й, зробивши обліт, зупинився навпроти ошелешеного Професора. Через спущену драбинку повистрибували діти.

– Професоре, де Ійчик? Ви врятували дільничного? – Першим до бороданя підбіг радісний Миколка.

Але він, ще не добігши, зупинився вражений; Професора важко було впізнати: закіптюжений, в роздертій одежі, лице чорне від сажі, борода обсмалена в кількох місцях. Миколка, здається, навіть розгледів в його очах якісь дивні іскорки.

– Ій залишився, там. Він передав оце! – Професор дістав із кишені «Камінець». Проте «Камінь» був вже не таким, яким бачив його Миколка раніше – а звичайним. Те незвичне сяйво, що завше мерехтіло в його середині, зникло.

Сріблястий космонавт підійшов, до Професора, взяв «Камінця» і невдоволено похитав головою.

– «Що сталося? Камінь втратив свою активну формулу. Тепер його неможливо буде активувати.»

– Це той, чорний саламандр-Віт запустив у нього електричною дугою, а потім усе зайнялося й вибухнуло. Ій не відпускав бандита й їх зачинила стіна. – В Професора забриніли сльози. – Я мушу повертатися, я маю вернутися до них.

– То, все тепер дарма? Тепер цей «Камінь»… він нічого не допоможе? – у Василька опустилися руки.

– « Чому ж, просто сили в нашого «Джерела» буде недостатньо. Але ми вишлемо увесь свій флот і спробуємо змінити траєкторію «Вказівного пальця». Звичайно зіткнення вже не минути, але ми зробимо все можливе, щоб мінімізувати його наслідки. Як би ж хоч нам знати той код, що був у Камені.».

– Ви про це? – Миколка простягнув свою руку, там яскраво, на всю долоню, виділявся напис.

– «Це ж чудово! – по-дитячому зрадів, звірок в скафандрі. Він обережно взяв Миколку за руку й тримав її роздивляючись напис, ніби то була дорогоцінна кришталева ваза. – Нам потрібно негайно, негайно летіти на базовий корабель, там нанолазерний сканер… Справа в тому, що напис на руці зберіг всю енергетику «Каменя» й тільки перенісши напис на сканер, ми зможемо знову активізувати його.»

– А як же друзі? Може й вони зі мною?

– Лети, а ми допоможемо Професорові, – вимовив Мишко.

– «Боюсь, що тим людям і Ієві ви вже не допоможете, якщо була пожежа, там спрацював захист… – звірок з сумом опустив голову. – Але, думаю, їх жертва була не даремна. Тепер ми зможемо відвернути страшну катастрофу.»

Надійка, мало не розплакалася:

– А як же, як же Ійчик? Невже він загинув? А, ті люди, може, вони таки встигли вибралися?

– Я повернуся й спробую хоч когось врятувати. А ви летіть – Професор повернувся й попрямував назад у темінь.

Мишко відкликав Василька в сторону.

– Якийсь він дивний, увесь час щока смикається й очі нервово бігають.

– Ти ж чув, електрикою його шарахнуло, боюся якби в трясовину не вліз.

– В тій стороні трясовини немає. Трясовиння починається біля Чорного озера.

– Я трохи боюся Миколку самого відпускати. Ти лети з ним, а ми з Надійкою підемо доганяти Професора.

– Професор так знає болото, як заєць брід, та ще й вночі. Він вас заведе до дідька в зуби. Краще ти з Надійкою лети, а я дожену Професора.