Володимир Єшкілєв - Шлях Богомола. Імператор повені

Макарій знав походження і значення цих знаків.

П’ять років тому у Херсонеській тюрмі, куди його запроторили міські еділи, [29]   Еділ – тут: виборний розпорядник, чиновник міського самоврядування. колишній диякон зустрів єврейського мудреця. Старого звинуватили у виготовленні магічних причандалів та незаконному ворожінні. Еділи боялись таємних вмінь єврея, тому довго не призначали суду, й врешті-решт вирішили за краще забути про його існування. Одноплемінники чомусь не спішили з викупом (певно, з тих самих міркувань), і мудрець заживо гнив у кам’яному мішку, що за давніх царів слугував водяною цистерною. Коли Макарія кинули до того мішка, єврей вже сильно охляв, майже втратив зір, вкрився коростою й був недалеко від краю спочинку своїх предків. Колишній диякон взявся лікувати виразки на ногах старого, а той, замість плати, ділився з ним знаннями.

Одного разу Макарій запитав його про богиню. Усі варварські племена, котрі він зустрів у своїх мандрах, поклонялись таємничій богині. Її ім’я було під забороною, а до присвячених їй вівтарів могли наближатись лише обрані зі старих жінок. Біля тих вівтарів варвари облаштували землянки або ж печери, куди йшли жінки, як тільки в них починались місячні. Одного разу Макарій спробував розпитати у своєї антської дружини, що саме вона та її посестри роблять у священних схронах. Та подивилась на нього як на навіженого, а потім сказала, що негайно помре і потрапить до лап жорстоких підземних духів, якщо вимовить при чоловікові хоч одне слово про тайни богині. Він запам’ятав вираз її обличчя. На ньому застигли переляк і побожна впертість. Він повірив: ніякі вмовляння й ніякі тортури не змусять жінку поділитись з ним таємницями. І відступився, зачинивши усі небезпечні запитання у найдальшій шухляді своєї цікавості.

Проте смердюча тюремна безвихідь рано чи пізно дістає до засувів усіх зачинених шухляд.

Макарію здалось, що мудрець тільки й чекав на запитання про богиню. Його очі зблиснули, він підвівся зі свого Йового ложа й мовив: «О, Ашем мені свідок! Ця таємниця таки коштувала й тих зусиль, і того золота…» Його розповідь була довгою, насиченою іменами та назвами, й не все з неї запам’яталось. Але головне Макарій поклав карбом на скрижалі розуму свого.

Колись давно, казав мудрець, на землю впала темрява і почалась Велика зима. [30]  За сучасними уявленнями, причиною Великої зими стало падіння на Землю фрагментів комети у 7640 році до н. е. та спровокована ним вулканічна активність. Це було безліч часових циклів тому, коли люди ще були дикими й беззахисними перед темрявою і холодом. Біда напала раптово, серед літа, і заскочила зненацька. Цілі племена гинули і зникали під неозорими саванами снігів, а на їхні землі наповзали льодовики, змітаючи дорогою ліси і гори. Навіть вкриті хутром звірі не витримували морозів. Замерзали озера та ріки, і рибу доводилось вирубувати з криги. Люди тікали на південь, а над ними, на буро-брудному небі, замість сонця жевріла червонувата пляма, від якої не линуло ані тепла, ані світла. День мало відрізнявся від ночі. Місяця й зірок взагалі не стало. Жахливі демони вирвались тоді з Нижнього світу, прагнули гарячої крові і заважали людям шукати теплих країв.

Найсильніші з людей дійшли до Дворогої долини. Мудрець вимовив назву долини єврейською мовою «Карнаїм» і сказав, що одне з таємних імен богині – Карна або Кара – походить від тієї назви. А Макарій, у свою чергу, згадав, як у перший весільний день антські жерці підкорочували волосся його майбутній дружині, примовляючи довжелезні закляття й раз у раз повторюючи: «Призначена єси, окарнена єси!».

У Дворогій долині, вів далі мудрець, з-під землі виходили потоки гарячої води. Сили, що їх живило підземне полум’я, успішно протистояли лютим морозам, і щедрість їх не згасала. Там, біля паруючих озер, зібралось багато людей, і попервах їм було що їсти, бо звірі, принаджені теплом, також сходились туди і ставали поживою зголоднілих племен. В озерах водилась риба, і мешканцям долини здалось, що вони врятовані. Вони розпалили вогні, спорудили житла та кумирні і почали відправляти експедиції до найближчих лісів по вмерзлі у кригу і збережені від псування туші великих звірів. Так минали темні дні й ще темніші ночі. Лік часу було втрачено, але за віком дітей люди знали, що від приходу до Карнаїму минуло багато часу. Народжені під гнітом Великої зими ставали дорослими й недовірливо слухали розповіді батьків про сонце, блакитне небо і загиблий теплий світ. Там, у Дворогій долині, богиня втілилась у найкрасивішу дівчину племені людей з рудим волоссям. Пізніше, за цією ознакою, те перше втілення богині назвали ще й Орай (Вогненним).