Морган Райс - Завдання Героїв

“Що там сталося?” – наполягав Фірт.

“Я не хочу говорити про це”, – відповів Гарет. – “Я більше ніколи не хочу думати про сьогоднішній день”.

Вони обидва поспішили повернутися до стежки, вниз по схилу, і незабаром повернути на головну лісову дорогу, що вела назад до Королівського Двору. Коли Гарет вже майже викинув події дня з голови і вже починав відчувати полегшення, раптово він почув стукіт чиїхось чобіт. Він обернувся і побачив групу чоловіків, які йшли в їхньому напрямку. Він не вірив своїм очам.

Його брат. Годфрі. П’яний. Сміючись, він йшов у їхньому напрямку, в оточенні лихого Гаррі і двох інших недолугих друзів. Саме в цей час у цьому місці брату треба було з’явитись. У лісі, бозна де. Гарету здалося, що весь його задум був проклятий.

Гарет відвернувся, насунув каптура нижче і пришвидшив крок, молячись про те, щоб його не впізнали.

“Гарет?” – покликав його голос.

У Гарета не лишалось вибору. Він застиг на місці, зняв капюшон і, обернувшись, глянув на свого брата, який весело вальсував йому назустріч.

“Що ти тут робиш?” – запитав Годфрі.

Гарет вже було відкрив рота, щоб відповісти, але потім, зупинившись, закрив його, не знайшовши слів.

“Ми гуляли тут”, – відповів Фірт, намагаючись врятувати ситуацію.

“Гуляли? Невже?” – дражнив Фірта один з приятелів Годфрі високим жіноподібним голосом. Його друзі теж розсміялися. Гарет знав, що брат і його друзі засуджували його схильності, але зараз це його хвилювало найменше. Йому просто необхідно було змінити тему. Він не хотів, щоб вони задавали питання про те, що він тут робить.

“А що ви тут робите?” – поцікавився Гарет, переводячи розмову на них.

“Біля Південного Лісу відкрилася нова таверна”, – відповів Годфрі. – “Ми щойно побували там. Кращий ель у всьому королівстві. Хочеш трохи?” – запитав він, протягуючи флягу.

Гарет швидко похитав головою. Він знав, що повинен відволікти брата і знайшов найкращий спосіб змінити тему розмови, щоб докорити йому.

“Батько буде гніватися, якщо побачить, що ти п’єш удень”, – сказав Гарет. – “Я гадаю, тобі слід подумати над цим і повернутися до двору”.

Це спрацювало. Годфрі сердито подивився на Гарета – було ясно, що він вже думав не про нього, але про свого батька і про себе.

“А з яких пір тебе хвилюють потреби Батька?” – парирував він.

З Гарета було досить. У нього не було часу, щоб витрачати його на цього п’яницю. Він досяг, чого хотів – відволік його. І тепер сподівався, що той не стане замислюватися над тим, чому тут з ним зіткнувся.

Гарет повернувся і поспішив вниз по стежці, почувши їх знущальний сміх позаду. Йому було байдуже. Адже, сміється той, хто сміється останнім.

Тор сидів за дерев’яним столом, працюючи над луком і стрілами, розібраними на частини. Поруч з ним сидів Ріс разом з іншими членами Легіону. Всі вони схилилися над своєю зброєю, старанно вирізаючи лук та натягуючи тятиву.

“Воїн знає, як натягнути тятиву власного лука”, – вигукнув Колк, проходячи між рядами новобранців, нахиляючись і розглядаючи роботу кожного з них.

“Натяг має бути правильним. Якщо натягнути слабко, стріла не долетить до мішені. Якщо натягнути занадто сильно – стріла пролетить повз мішень. Зброя ламається під час битви. Зброя також ламається під час подорожей. Ви повинні знати як відремонтувати її, якщо це станеться. Найкращий воїн – це також коваль, тесля, швець і майстер зламаних речей. І ви насправді нічого не знаєте про своє зброю до тих пір, поки не відремонтуєте її власноруч”.

Колк зупинився позаду Тора і схилився над ним. Він висмикнув дерев’яний лук з рук хлопця, при цьому тятива надрізала його долоню.

“Тятива погано натягнута”, – відчитав він. – “Лук кривий. Якщо користуватимешся такою зброєю на полі бою – тебе неодмінно вб’ють. І твій напарник вмиратиме поруч”.

Колк жбурнув лук на стіл і пішов далі. Кілька інших хлопців тихо посміювалися. Тор почервонів, знову схопив свій лук, натягнув тятиву якомога тугіше і закріпив. Він працював над ним годинами. Це був виснажливий день, наповнений марудною роботою.

Більшість тренувань вони спарингувалися, билися на мечах. Він побачив поодаль своїх братів – усі троє сміялися, стукаючи дерев’яними мечами. Як завжди, Тор відчував, що вони насолоджувалися життям, в той час як він залишався в їх тіні. Це було несправедливо. В нього знов з’явилось відчуття, що він був тут небажаним гостем, ніби і не був справжнім членом Легіону.