Морган Райс - Завдання Героїв

Всередині було темно, і тільки свічки освітлювали кімнату. Це був однокімнатний будиночок без вікон, оповитий важкою енергетикою. Гарет стояв там, задихаючись густою тишею – він був готовий до чого завгодно. Він відчував тут зло. У нього мурашки побігли по шкірі.

У тіні він спочатку помітив рух, а після почув якийсь шум.

Шкутильгаючи, до нього з’явилася стара – схилена і сутула. Вона підняла свічку, яка освітила обличчя, вкрите бородавками і зморшками. Вона мала древній вигляд, старше кострубатих дерев, які росли навколо її будинку.

“Ти не знімаєш каптур навіть у такій темряві”, – вимовила відьма зі зловісною посмішкою. Її голос звучав як тріск деревини. – “Твоя мета зовсім не безневинна”.

“Я прийшов за флаконом”, – швидко сказав Гарет, намагаючись надати своєму голосу хоробрості та впевненості, але голос його тремтів. – “Корінь Галагазки. Мені сказали, що він у тебе є”.

Запала довга тиша, за якою пролунав страшний регіт, який луною віддався у маленькій кімнаті.

“Є він в мене чи ні – це не важливо. Питання в тому, для чого він тобі потрібний?”

Серце Гарета калатало, коли він намагався сформулювати відповідь.

“Чому тебе це хвилює?” – нарешті запитав він.

“Мені цікаво знати, кого ти збираєшся вбити”, – сказала вона.

“Це не твоя справа. Я приніс гроші”.

Гарет потягнувся до поясу, дістав мішечок із золотом, додав до мішечка, який він давав мерцю, і кинув їх на маленький дерев’яний стіл. В кімнаті пролунав стукіт металевих монет.

Він молився, щоб гроші задовольнили її, щоб вона дала йому те, що йому потрібно, і він зміг би піти звідси.

Відьма простягнула один палець з довгим зігнутим нігтем і, піднявши один з мішечків, оглянула його вміст. Гарет затамував подих, сподіваючись, що вона не буде просити більше.

“Цього має бути достатньо для того, щоб купити моє мовчання”, – промовила вона.

Вона повернулась і пошкандибала в темряву. Було чутно шипіння, а поруч свічки Гарет міг бачити, як вона змішувала рідини в невеликому скляному флаконі. Рідина полилася через край, і вона закрила флакон корком. Доки Гарет чекав, йому здавалося, що час сповільнив хід. Терпіння було на межі. Мільйони тривожних думок проносилися в його голові – що, якщо його розкриють? Прямо тут, прямо зараз? Що, якщо вона дала йому неправильний флакон? Що, якщо вона розповіла комусь про нього? Чи впізнала вона його? Він цього не знав.

Гарет непокоївся щодо всієї цієї справи. Він і уявити собі не міг, як складно вбити когось.

Гарету здавалося, що пройшла вічність, перш ніж відьма повернулася. Вона простягнула йому флакон – такий маленький, що він практично зник у його долоні – після чого відійшла до нього.

“Такий крихітний флакон?” – запитав він. – “Він зробить свою справу?”

Відьма посміхнулася.

“Ти здивуєшся, як мало потрібно для того, щоб убити людину”.

Гарет розвернувся і попрямував до дверей, коли раптово відчув холодний палець на плечі. Він здивувався тому, як їй вдалося перетнути кімнату так швидко, і це налякало його. Він застиг на місці, боячись повернутися і подивитися на неї.

Відьма розвернула його і нахилилася ближче – від неї жахливо тхнуло – після чого раптом витягла обидві руки, схопила його за щоки й поцілувала, тісно притиснувши свої зморщені губи до губ Гарета.

Гарет був обурений. Це було найогидніше, що коли-небудь траплялося з ним. Губи відьми були схожі на губи ящірки, її язик, який вона притиснула до його, був подібний до язика рептилії. Він спробував відштовхнути її, але вона міцно тримала його обличчя, притискаючись сильніше.

Нарешті Гарету вдалося вирватися. Він витер свої губи тильною стороною долоні, а відьма відкинулася назад і розсміялася.

“У перший раз вбивати людину найскладніше”, – сказала вона. – “Наступного разу буде набагато легше”.

Гарет вибіг з будинку відьми назад на галявину і побачив, що Фірт чекав на нього.

“Щось не так? Що трапилося?”– запитав стривожений Фірт. – “Ти виглядаєш так, ніби тобі в груди встромили ножа. Вона тебе скривдила?”

Гарет зупинився, важко дихаючи, не припиняючи витирати свій рот. Він навіть не знав, що відповісти.

“Давай виберемось подалі від цього місця”, – сказав він. – “Зараз же!”

Вони почали вибиратися з галявини назад в темний ліс, і несподівано хмари затулили сонце, прекрасний день став холодним і темним. Гарет ніколи раніше не бачив таких товстих чорних хмар, що з’являлися так швидко. В літній день піднявся холодний вітер і пройшовся по його потилиці. Він знав, що все, що відбувається – не нормально. Його непокоїла думка про те, якими силами володіла ця відьма. Він не міг позбутися думки, що якимось чином вона заволоділа ним за допомогою того поцілунку, наславши на нього якесь прокляття.