Андрій Крижевський - Евотон - трансформація

– По-перше, ця експедиція викликає певні сумніви щодо безпеки для її учасників! Немає жодних гарантій, що всі повернуться звідти здоровими, не зазнавши незнаної дії аномалій планети. По-друге, не бачу ніяких підтверджень присутності відомої всім інформації на цьому об’єкті. По-третє, ніщо поки що не дає ані найменших підстав для припущень про можливу агресію з боку абсідеумів. Назвіть мені хоч б одну вагому причину, з якої ми зобов’язані відправляти своїх представників! – вимогливо завершив він.

– Безпека наших дітей і близьких! Спокійне життя землян, що дозволить їм повноцінно розвиватися й самим вирішувати свою долю! Хіба цього недостатньо?! А може, тобі нагадати про події, що сталися десять років тому? Чи ти вважаєш, що перед нападом абсідеуми пришлють нам сповіщення з квітами й завчасними вибаченнями?!

– Я – прагматик, а не романтик, спраглий пригод! Можна все що завгодно допускати! А може, завтра на нас з неба впадуть космічні восьминоги, які перетворять планету на один суцільний океан?! У будь-якому разі, ми не можемо ризикувати життям землян заради невідомо чого! Могутнє джерело евотонів може означати все, що завгодно, до встановлення точних даних про його природу.

– У такому разі, я ставитиму це питання на голосування всіх членів Ради, – зауважив Андрій.

– Як же я знудьгувався за старим життям і недалекістю його підданців! – глузливо мовив Тобіас, дивлячись у стелю.

Су Лівей демонстративно залишив цю репліку без уваги і продовжив:

– Тим паче тепер, коли радикальні бойовики лютують з новою силою по всій планеті! Необхідно дати їм жорстку відсіч, а не влаштовувати прогулянки по сусідніх галактиках.

– А ось тепер я – категорично проти! – пожвавився українець. – Якщо бійці «Воскресіння» вважають, що їхнє життя повинне закінчуватися смертю за загрозу, якої не існує, то цей факт аж ніяк не означає, що ми маємо втрачати наших хлопців, як ти говориш, заради невідомо чого!

– Скільки земляни зробили для збереження й підтримки елементів різних культур. Та й чи потрібні ці заходи Поколінню, інформаційне поле якого й так містить абсолютно всю інформацію про людство. Кому потрібно – той і візьме. Нехай самі будують своє майбутнє! – додав Петро.

Велфарій відчув, що настала черга висловитись і йому:

– Ви знаєте, що я не люблю нав’язувати представникам людства свої міркування. Одначе так склалося, що я виявився його частиною… І слава богу! Кольорів у людському житті набагато більше навіть, аніж у патрійців. Проте ми не повинні повертатися до минулих помилок. Особливо в умовах нестабільності контакту поколінь. Ми – представники двадцять четвертого рівня свідомості й водночас вимираючий вид землян. Головна сьогоднішня місія й завдання для нас – допомогти нашим дітям! Понад усе сприяти їхньому вдосконаленню. Врешті-решт, Покоління – результат нашого прагнення до кращого життя. Кожного з вас!.. Я не говорю, що ваші дії повинні бути прикладом для молодих. У сьогоднішніх реаліях – радше навпаки. Одначе решту життя необхідно присвятити Поколінню. Хоча б тому, що воно – наша квітка, а ми – його господарі й садівники!

Патрієць узяв паузу, але ніхто не наважився її перервати.

– Абсідеуми прилетять! – продовжив він. Су Лівей насторожено на нього подивився. – А може, і ні! Проте якщо існує загроза Поколінню і є хоч який шанс для її усунення – розбалакування про безпеку членів експедиції постає зарозумілою і неприкритою грубістю, – Велфарій звернувся безпосередньо до китайця: – У ситуації з радикалами я підтримую вашого співвітчизника! Як говорив мій батько: «Вибору твоєї жертви відповідає твій вибір!» Кам Бей дотримується поглядів, які найбільш близькі патрійцям. Мені хочеться вірити, що роботизована армія дасть змогу зберегти якомога більше життів. Врешті-решт, настали часи, коли в безцінності людського життя нікого переконувати не потрібно!

– І прибрати чинник малої відповідальності, тим паче в умовах найманих очільників держав, що викликає потоки безперервної критики з боку суспільства й незадоволення самих же політиків, – додав Тобіас.

Су Лівей сперся ліктями об коліна й доторкнувся пальцями рук до підборіддя. Всі із зацікавленістю чекали його реакції.

– Велфарій має рацію! А я помилився! Ви знаєте, я вчиню підло, якщо скажу зараз, що багато моїх дорослих співрозмовників сповнені відчуттям образи на долю і Простір. Саме так! Скільки сил, життів, близьких людей було втрачено в сутичці з абсідеумами. Адже бійці боролися за кращу дійсність не тільки для своїх майбутніх дітей. Тепер багато хто, напевно, подумає, що я маю на увазі безпосередньо наших тодішніх захисників. Звісно, від цієї думки ніхто з них не може позбавитися, хоч і розуміє всю її неправильність. Проте в багатьох уже були на той час діти… – китаєць багатозначно розвів руки. – Подружжя… Батьки… Чому вони не заслуговують кращого життя? Двадцять п’ятого рівня! Невже вони мало вистраждали? Невже їхній біль мав бути ще сильнішим, щоб Простір нарешті зглянувся над ними? Утім, вони – власники своїх думок тож і Простір їх, врешті-решт, розсудить… Однак я мушу повторити: Велфарій має рацію! Покоління – це частина нас із вами, частина нашого життя і душі! Побачивши звірства, які влаштовують сьогодні бойовики, легко схибити й піддатися емоціям, змішуючи все докупи. Особливо те, що не може мати ціни й меж! Ми всі – єдине ціле. Той, хто розділяє нас, – вбиває людство. І починає з самого себе!