Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Тетеріс був заклопотаний:

— Майоре, я повинен сказати вам, що справи у нас тут кепські. Два дні тому Латвія зазнала жахливої кібератаки. Деякі комунікації встояли, але загалом інфраструктура країни дуже постраждала. Ми робимо що можемо, аби все відремонтувати і налагодити, але наша поміч наразі буде дуже обмеженою.

Незабаром, після довгожданої філіжанки міцної чорної кави, Бертінетті отримав своє спорядження, доставлене напередодні на С-130, і знайшов виділену для нього кімнату з ліжком. Потім він і Тетеріс зустрілися з командиром групи екстреного реагування та довідалися від нього, що решта літаків F-16 прибуде сьогодні ввечері. Тож вони ще й обговорили, як їм діяти, поки Майк Райан організовував зустріч і здійснював розташування решти ескадрону.

Бертінетті розумів, що повинен бути дуже делікатним: і Тетеріс, і командир групи екстреного реагування — полковники, а він — лише майор. Звичайно, вони мали надавати допомогу йому та його людям — тим, хто, власне, і літатиме, і воюватиме, і, можливо, вмиратиме, — та він повинен виконувати саме їхні накази. Тож йому потрібно було в якийсь спосіб зуміти донести до них те, що їм слід робити, хоч він і був молодшим за званням.

— Сер, пропоную встановити зв’язок із Об’єднаним штабом Національних збройних сил Латвії. Вони повинні знати, що ми плануємо робити. Крім того, я впевнений, що їм також буде цікаво дізнатися, коли ми зможемо оголосити повну готовність і боєздатність.

— Прекрасна ідея, Філе, — відповів командир групи. — Беріть машину і вирушайте в Ригу. Я залишуся тут і прослідкую, щоб все було готово до прибуття літаків.

— Я відвезу вас, — запропонував Тетеріс. — В об’єднаному штабі точно захочуть зустрітися з вами. Передам їм, щоб чекали. Для цього в нас вистачить зв’язку.

Уже за дві години на територію об’єднаного штабу в Ризі заїхала машина, в якій сидів Бертінетті, й досі одягнений у свій льотний комбінезон. Зважаючи на те, що він опинився в театрі воєнних дій, у нього були з собою ще й сумка з рятувальним жилетом та табельний 9-міліметровий пістолет «Беретта» в кишені.

Тетеріс провів його в будівлю, а потім, на великий подив Бертінетті, — відразу в кабінет начальника генерального штабу, де їх привітав генерал-лейтенант Раймондс Балдеріс: латвійці вважали надважливим розміщення на їхній території американських винищувачів. Бертінетті доповів йому про очікуваний час прибуття решти літаків.

— Це дуже добра новина, — сказав Балдеріс. — Тепер вам необхідно скоординувати деталі командування і контролю та визначити, як ви співпрацюватимете з Балтійською повітряною поліцією НАТО. Це не просто, оскільки наразі вона не в Латвії. Вірно, полковнику Тетерісе?

— Так точно, сер, — відповів Тетеріс. — Нині поліція перебуває на військовій базі в Шауляї, в Литві. Нам треба буде обговорити деталі з оперативним центром.

Він звернувся до Бертінетті:

— Ходімо, я відведу вас туди.

Вони віддали честь і вийшли з кабінету Балдеріса.

Коли Бертінетті зайшов у оперативний центр, то відразу помітив там високого чорнявого чоловіка в бойовій екіпіровці, схожій на британську, який сидів поодаль латвійських офіцерів і розмовляв зі стрункою білявою дівчиною.

Чоловік побачив Бертінетті в його льотному комбінезоні з американським прапором на плечі та підвівся:

— Мене звати Том Морланд. Я — британський офіцер, відповідальний за зв’язок із Латвією. Ви прибули з першими винищувачами, так?

— Саме так, Томе. Радий знайомству.

Бертінетті простягнув руку і назвав себе. Потім він запитально подивився на білявку.

Крауя глянула йому прямо у вічі:

— Марина Крауя. З Міністерства внутрішніх справ Латвії.

Тетеріс провів їх до оперативного центру із цифровою картою на стіні. На кордоні з Росією, з боку Латвії, блакитними символами були позначені позиції латвійської армії. На сході, на території Росії, Бертінетті побачив скупчення червоних символів навколо Пскова, але ще більше їх було довкіл Опочки та Острова.

— Це позначено місця проведення росіянами позапланових навчань, — пояснив Тетеріс.

Перед картою стояли ряди письмових столів, за якими перед комп’ютерами сиділи штабні та чергові офіцери. Всі вони були в навушниках і тихими голосами віддавали в мікрофони накази, отримували і передавали далі звіти про обстановку. Коли підпорядковані частини доповідали про своє місце розташування, символи на карті автоматично оновлювалися.