Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

— Бачу, ви вирішили свої комп’ютерні проблеми, — зауважив Бертінетті.

— Ми чекали на такі проблеми, вони теж є елементом сучасної війни, як і повітряна підтримка чи план артилерійського обстрілу перед наступом, — відповів Тетеріс. — Ми чимало навчилися у своїх естонських друзів. Вони організували службу кіберзахисту, де працюють цивільні IT-фахівці, більшість з яких — хакери та тінейджери. Наші люди спромоглися налагодити та перезапустити основні системи. Ще не всі проблеми вирішено, але принаймні об’єднаний штаб може працювати.

— Ходімо, — звернувся він до Бертінетті. — Я покажу вам центр повітряних операцій, з якого ми координуємо наші дії з діями Балтійської повітряної поліції.

Тетеріс відвів Бертінетті та Морланда до бокової кімнати, де вони приєдналися до планувальників повітряних операцій, і пояснив їм, як здійснюється координація з місією НАТО; британський офіцер дивився і слухав. Потім Тетеріс провів їх до основного центру координації повітряних операцій, де на екрані відображалися показники радара: всі літаки, що перебували в латвійському і суміжних з ним повітряних просторах, позначалися символами, які швидко загорялися і гасли. Як і в сусідньому оперативному центрі, чергові офіцери сиділи перед комп’ютерами в навушниках із мікрофонами — вони уточнювали інформацію, спостерігали, контролювали, записували та доповідали.

Тетеріс пояснив, як саме кожен літак розпізнається — дружній він чи потенційно ворожий, а також те, що необхідна для цього інформація отримується з кількох джерел, зокрема з інтегрованої системи воєнних радарів Латвії, цивільної авіадиспетчерської служби та Центру повітряних операцій НАТО в Німеччині, точніше, в Калькарі, де контролювали весь повітряний простір півночі та сходу Європи.

Бертінетті кивнув. Порядок — його друга натура, і йому було приємно бачити, що латвійці такі організовані.

— Це ж треба! Ви вже й наші винищувачі F-16 врахували.

— Ми спостерігали за вами протягом усього вашого польоту з Авіано, — повідомив Тетеріс усміхаючись. — Також відстежуємо маршрут решти ваших літаків.

Потім його усмішка зникла:

— Як, безумовно, і росіян... Саме тут ми відслідковуємо ще й їхні вторгнення в наш повітряний простір. Кожного дня. Обов’язково.

Він вказав на скупчення спалахів від радарів на території Росії, навколо Пскова, за двісті вісімдесят кілометрів від Риги.

— Вони зазвичай вилітають саме звідси. Близько десяти Іл-76 — військово-транспортних літаків середньої дальності. Вони летять на захід у напрямку нашого кордону, потім повертають на північ і летять уздовж нього, а далі кружляють і повторюють маневр. Вилітають приблизно в один і той самий час, щоб дістатися кордону після того, як впаде темрява. Так вони намагаються нас залякувати.

— А ще, можливо, хочуть, щоб ви звикли до їхніх прильотів у певний час, — припустив Морланд.

Бертінетті знов подивився на британця: крутий хлопець, це точно, і розумний.

Тим часом Тетеріс вдивлявся у відображення радіолокаційних сигналів — напружено і пильно.

Бертінетті чув, як він перекинувся кількома словами латиською мовою з одним із чергових офіцерів, а потім швидко заговорив у мікрофон.

Тетеріс обернувся до Бертінетті та Морланда і вказав пальцем на екран:

— Оце скупчення навколо Пскова — воно значно більше, ніж зазвичай. Треба слідкувати за ним. Черговий надішле попередження підрозділу Балтійської повітряної поліції. Вважаю, нам краще повернутися до Лієлварде, майоре. Негайно.

Бертінетті кивнув на знак згоди:

— Тож рушаймо!

— А я зв’яжуся зі своїми людьми в посольстві. Хай щастить. Сподіваюся, ми ще побачимось, — промовив Морланд до Бертінетті і разом із Мариною вийшов з оперативного центру. Бертінетті очікував, що решта винищувачів от-от почне приземлятися. Зважаючи на тривогу, яка тепер панувала в оперативному центрі, він інстинктивно відчував, що американські літаки тут саме на часі.

У цей момент відображення сигналів радарів у центрі координації повітряних операцій, цифрова карта в операційному центрі та екрани всіх комп’ютерів зненацька заблимали, почали тьмяніти, а потім згасли. Черговий заговорив у мікрофон. Але зв’язку не було. Він спробував подзвонити телефоном — знову нічого. Хакерська атака повторювалася.

Освітлення заблимало і вимкнулось. У темряві вони почули, як десь запрацював генератор, і слабке світло повільно наповнило пітьму.

— Ходімо! — вигукнув Бертінетті. — Мерщій!