Генерал сер Річард Ширрефф - Війна з Росією

Вона повторювала слова російського президента, сказані три роки тому, а їх підхоплювали та знову і знову ділилися ними в Твіттері, додаючи до своїх закладок: «...майже 95 % росіян вважають, що Росія має захищати їхні інтереси». У повідомленнях з’являлися закиди, що «латиші ніколи не зміняться», тож Путін має «прийти на допомогу».

Тим часом вдягнені в цивільне Морланд та його команда під орудою Марини Крауя, розбившись на пари, зайняли позиції на верхніх поверхах готелю «Європа Роял» — будівлі у стилі модерн на вулиці Криш’яна Барона, де за планом мав пролягати маршрут ходи. Зі своїх позицій вони бачили сотні поліцейських, які вишикувалися вздовж шляху демонстрантів, а ще більше їх групувалося у резерв. У центрі міста магазини та офіси були зачинені, вікна будівель забиті дошками, а більшість місцевого населення розійшлася по домівках ще до початку демонстрації.

Марш розпочався над полудень. Десятки тисяч демонстрантів під проводом членів СЗРН із пов’язками організаторів на рукавах вирушили до центру старого міста. Гучне ритмічне скандування «Ро-сі-я! Ро-сі-я!» наповнило повітря. Прапори зі світлинами Путіна, з написами російською та англійською, щоб увесь світ зрозумів, «России слава! Russia Glory!» майоріли над головами багатолюдного натовпу. Молодики в масках і з рюкзаками, набитими камінням, чіплялися до поліцейських, які непохитно стояли на флангах у повному бойовому спорядженні з піднятими щитами та палицями напоготові. Проходячи повз горілчану крамницю, хтось жбурнув у вітрину цеглиною. Дико волаючи, натовп мародерів, підбурюваний СЗРН, почав хапати і спустошувати пляшки з горілкою.

Поліцейські, вишикувавшись і спрямувавши палиці на бунтівників, кинулися в атаку. Кілька людей впало, їх підхопили групи захвату та позаштовхували в поліцейські фургони. Незабаром відносно спокійна цілеспрямована маса людей перетворилася на розлюченого, мстивого, сп’янілого кровожерливого звіра: вони грабували магазини, перекидали та підпалювали автівки. Коли дим повалив по всьому місту, міжнародні телевізійні групи, попереджені Вронським про наближення погромів, кинулися у натовп знімати широким планом. Демонстранти насідали на стрій поліцейських, жбурляючи в них «коктейлі Молотова», що зі свистом розсікали повітря, розбиваючись на щитах та займаючись на захисниках правопорядку, а ті відчайдушно намагалися збити зі свого одягу вогонь. Вронський був у епіцентрі подій і керував провідниками так званої міліції СЗРН, які передавали його вказівки мобільними телефонами своїм помічникам у юрбі.

Натовп наближався до Верманського парку, зазвичай затишного скверу з літнім театром у самому серці елегантного міста. Тож Морланд і його люди зі своїх позицій могли бачити та фільмувати, як під ними збільшується юрба.

Крауя вказала йому на одного з лідерів:

— Томе, бачиш того чоловіка середнього зросту, років тридцяти, із коротким темним волоссям та у флісовій куртці на блискавці й білій футболці? Він оточений організаторами.

— Побачив, — відповів Том.

— Ось він ніби тут головний, але новенький. Це той росіянин, за яким ми стежили. Переконані, що він зустрічався з Петровим і Задоновим тієї ночі, коли їх убили, але ми загубили його слід у старому місті. Гадаємо, він відряджений із Москви, щоб розхитувати ситуацію.

Морланд клацнув затвором свого цифрового дзеркального «Кенона» із зум-об’єктивом, який заповнило застигле у видошукачі обличчя чорнявого росіянина, що на нього вказала Марина.

— Упіймав тебе... виродку, — стишеним голосом сказав Морланд.

Коли юрба майже заповнила Верманський парк, раптом почувся гортанний рев: із-за будівлі університету на маніфестантів насувалася багатосотенна демонстрація націоналістів.

Ряди поліціянтів були затиснуті між двома натовпами людей, що рвалися вбивати одне одного. Націоналісти жбурляли в росіян «коктейлі Молотова» та бруски цегли. Ті також відповідали цеглою, осколками розбитих вікон та схованими під одягом кийками. Палали машини, і тут і там у провулках спалахували бійки — то вибухали стримувані гнів і лють етнічних росіян.

Морланд знову навів бінокль на лідерів натовпу та побачив, як росіянин говорить телефоном — коротко і по-діловому. Він віддавав наказ.

За мить з даху університету пролунали три прицільних постріли: помилитися було неможливо — так звучать постріли снайпера. Морланд усвідомив, що чув такий самий звук лише тиждень тому — коли латвійці демонстрували його людям, як працює російська стрілецька зброя. Йому навіть дозволили постріляти з цієї зброї, тож її різке клацання було знайоме, як і вона сама — особлива снайперська гвинтівка, розроблена саме для спецназу, — гвинторіз. Вона стріляє із дозвуковою швидкістю 9-міліметровими бронебійними кулями з вольфрамовим наконечником і пробиває щільну 6-міліметрову сталеву пластину з відстані ста метрів. Морланд тоді пожартував, що сподівається ніколи не опинитися не з того боку. І ось тепер, за тиждень, він перебуває тут, а якийсь виродок стріляє із такої гвинтівки по юрбі внизу.